Розділ «Вибрані твори»

По бур'янах революції

(Про Хвильового-новеліста)[618]

Революція творить новий побут, і треба писати революційний побут. Є ще пролетарська поезія. В українській літературі вона утворює добу, а може, епоху...

Відчувайте змагання моєї кляси! Моя кляса — пролетаріят — по крові в бур'янах і на шляхах боротьби за волю, рівність і братерство.

М. Хвильовий. «Сині етюди»:

«Редактор Карк», стор. 32

Ходить «кіт у чоботях» по бур'янах революції, носить соняшну вагу, щоб висушити болото, а яке — ви знаєте.

«Сині етюди», стор. 61

Характерний продукт якраз оцього найновішого часу нашої історії, її раптових переходів, бунтовливого настрою та шукання нових шляхів у житті і письменстві з переоцінюванням старих вартостей... Розклад і руйнування старого життя, соціяльно-громадські контрасти, нарождення і формування нових сил пролетаріяту, що сміливо йшов на боротьбу за нові революційні лозунги, — ось який зміст перших творів цього надзвичайно сильного реаліста... Стихійно дужий талант з надзвичайно великою здатністю до спостереження, він, мов губка воду, вбирає в себе типові факти й події розбурханого життя і творить з них широкі образи громадського руху й характерні постаті його діячів... Майстер зібрати в одну цілу картину сотні дрібнесеньких, буденних дрібниць, які безліч разів кожен бачив кругом себе й так до них призвичаївся, що вже на їх і не зважає.

Це — не ми про Хвильового. Це — Єфремов про Винниченка («Історія українського письменства», стор. 427). Але можемо й ми про Хвильового. Тільки, як стверджує проф. Білецький[619] в останній (1923 рік) книжці «Шляхів Мистецтва»[620], «до Хвильового од Винниченка путь ще чималенька». Білецький — про форму, а ми й про зміст, про всього мистця в цілому. І битися будемо, коли тов. В. Коряк у маленьких характеристиках «Шість і Шість» у бібліотечці «Гарта» пише:

Химерний характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник. Як Дон Квізадо[621], очитаний у лицарських романах, так оцей — у сучасних формалістах, серапіонцях[622], пільняках, опоязах, практикуючий їхні теорії, занурений у різні впливології і все шукаючий свого творчого «Я».

Навіщо це — наперед? Чому не про бур'яни революції, не про синій листопад? Чому нібито він «розклявіятурив себе і опинився врешті перед обличчям неоспіваного пролетаріяту, хоч душа пролетарська, а сила творча, велика» (все — Корякове)?

Хіба не відчули, як бореться за змагання своєї кляси, що виросла в бур'янах революції, що плутається в цих бур'янах, у голубому димі, у синіх хмарах листопаду післяжовтневого, що, мов глієм[623], облип примазами, невірами, брудом і гнилотою — а все ж уперто бубонить в «Синьому листопаді» (стор. 97) — «ми не раби», а політкомка Марія, що її мають солоні вітри занести за Каспій, мусить визнати: «це найвище таїнство»? Ще б пак — це з бур'янів! Це з соняшної ваги.

Але це для інтелігенції, заперечують. А коли їм: «відчувайте змагання моєї кляси» — це для кого?

І все синє. Чому синє? — запитує Меженко[624] у тих же «Шляхах Мистецтва» (знов формалістика). А тому, каже, що синьоблузий[625]. Наздогад, а виходить ніби й вірно. Бо синьоблузі не тільки йшли тисячами, коли була червінькова революція 17 р. (тоді йшов і редактор Карк — ось, дивись 26 стор.). Меженко перелічує: синій, синя, синє, і ми знайдемо: синій, синя, синє. Ось вам: виїжджає міщанська погань з колоній, і читач знає, що то — погань, бо книжку Бебеля «Женщина і соціялізм» хтось нарочито (це тьотя Бася думає) викинув з її кошика.

«Тоді гудів ліс, ішов листопад» (с. 20). Який? Авжеж синій, бо тільки невгамовний Гіль співає своєї незмінної «Смєло ми в бой пайдьом...»

А редактора Карка питає Нюся. Вона хвалиться: «Свідомістю моєї мами життя керує, а моєю ні» (отож, і шкода! — це ми). Ну, так питає:

— Вам боляче? Скажіть правду!

Він:

— Не знаю, я дивлюсь вгору. — Там синьо і нічого не видно, а я щось знаю. Його ніхто не бачить, а я почуваю. Налетить вітер, розвіє його — я про дим — і нічого не буде. Загориться будинок, і довго на всю вулицю йде дух. Тоді буває тоскно.