Розділ «Вибрані твори»

уло б, може, доцільніше вважати кінець і початок літературного року десь навесні, 1-го травня тощо, коли письменники після зимової праці роз'їздяться на літній спочивок, набратися свіжих вражінь, коли видавництва кінчають видавати художню літературу й готуються до підручникового сезону, коли завмирає життя літературних організацій. Ми, плужани, робимо підсумки своєї річної праці завжди 3-6 квітня, в роковини засновання нашої спілки, на нашому щорічному з'їзді — і це надзвичайно зручна для цього дата. В 1927 році на неї припадає п'ятиріччя нашої організації — наш скромний радянський ювілей, відколи з нікому невідомих юнаків почали рости революційні селянські письменники й добилися певного місця в історії культурного руху на Україні.

Але є й інша велична дата та інші могутні традиції, що перед ними гаснуть усі — дата й традиції пролетарського Жовтня. На 7-ме листопада ми в радянській країні робимо загальні підсумки річної революційної праці — а серед неї і праці на літературному фронті. Що ж можемо сказати про цей минулий дев'ятий рік Жовтня?

Так само, як у загальному соціяльно-політичному житті росли й загострювалися клясові суперечності, що відбилися навіть у запеклій внутріпартійній боротьбі серед комуністів — точилася далі розпочата влітку 1925 року так звана літературна дискусія, що в неї чималу ролю відіграв і наш «Плуг», обороняючи свої позиції щодо шляхів розвитку культурного будівництва на Україні. З самого початку цієї дискусії проти оцінки сучасного стану як «кризи творчости», гасла, охоче підхопленого всіма тутешніми й закордонними ворогами пролетлітератури, ми діягнозували породжену Непою кризу ідеологічну, що змусила багатьох товаришів, котрі раніше вели перед в організаційно-літературному русі і претендували на свою ідеологічну й мистецьку гегемонію, — схибити з вірного шляху, втерявши революційні перспективи й здавши частину своїх позицій перед натиском буржуазної стихії. Ми вказували, що кризи творчости нема, що кожний молодий письменник зокрема і всі разом ростуть і кваліфікуються, що книжок наших і більшає й вони кращають, але цей ріст відстає від росту культурних потреб трудящих мас і задача зводиться до того, щоб гасло кваліфікації підтримати певними організаційними й матеріяльними заходами, аби цей ріст письменницький прискорити і культурні «ножиці» замкнути. Водночас твердим політичним гаслом була й лишається орієнтація на творчість робітників і селян, що стають письменниками в процесі культурного підйому трудящих мас. Розрив з робітництвом і селянством завжди загрожує ідеологічними вивихами, ухилами, полоном з боку буржуазії.

Це ми бачили наочно на прикладі ВАПЛІТЕ, що гасло кваліфікації зрозуміло як замкнуту лябораторну роботу без масової громадської в робітничих осередках, як це ставив колись «Гарт» і як це мусить бути в кожній організації, що називає себе пролетарською. Одірвавшись від революційної пролетарської молоди, ВАПЛІТЕ неминуче попало в обійми правого флангу й загубило свій авторитет серед пролетарських мас. Водночас воно повело жорстоку атаку на «Плуг», намагаючись його зовсім зруйнувати, як «куркулячу» організацію — характерне сполучення, відоме з історії багатьох полемік, лівої фрази з правими ділами.

Особливо ясно виявилося це сполучення, коли полеміка перейшла на болюче для України національне питання. Проти єдино вірної марксистської теорії боротьби клясових культур (звичайно, в національних формах для кожної країни) виставлена була безперечно буржуазна теорія боротьби національних культур, теорія культурного самостійництва, рішуче засуджена партійною постановою в червні цього року.

Останній факт — факт втручання вищого партійного органу на Україні в літературні суперечки не можна не відзначити, як надзвичайної ваги справу. Вона показує, яким серйозним культурно-політичним чинником стали літературні явища на кону загального будівництва і якого великого значіння мусимо ми їм надавати. Це не тільки термометр, що відбиває настрої різних кіл нашого суспільства, не тільки дзеркало життя, але й один із могутніх його факторів, гостре знаряддя впливу на маси.

Чи ж дав минулий рік чогось особливого для цього впливу, чи народилися твори високої художньої якости і ідеологічної сили? Ні, таких не було. Спродуковані за минулий рік твори мало чим відрізняються від попередніх, їх було трохи більше, вони були трохи кращі — та й по тому. Весь рік пішов на ідеологічні суперечки, організаційні перегрупованння, — але й на нечутну кваліфікаційну працю. Наслідком її маємо лише поки що оповіщення про цілу низку повістей, романів, драм, що їх письменники виготували чи закінчують за цей час. З'явитися вони мають у друці протягом наступного року — і це будуть реальні наслідки відбутого періоду.

Такимо ж наслідком можна вважати близьку появу нових журналів — «Вапліте», комсомольського[446], руського[447] й реорганізованого в двохтижневий із ширшим літературним відділом нашого «Плужанина». Ще одним реальним досягненням буде відкриття в роковини смерти свого патрона — тов. Василя Блакитного Еллана (3 грудня) будинку преси[448] в Харкові, де передбачається жвава літературно-громадська праця.

Нарешті треба відзначити організацію двох нових асоціяцій — київських пролетарських письменників із тамошніх груп «Гарту», «Жовтня» і «Плуга» й асоціяції письменників Західньої України. Стоїмо також перед неминучо-потрібною організацією групи пролетарських письменників у Харкові.

Які ж перспективи? — Енергійна й рішуча відсіч, що її дав авангард пролетаріяту усім тим, хто хотів завести його на манівці й посіяти зневіру в його творчі сили, не може не відбитися і на літературному фронті. Ідеологічні ухили мусять бути вигоєні — або відійти від організаційних справ. Робітничо-селянська суспільність України мусить іти вкупі на шляху культурного будівництва з іншими народами СРСР і вкупі з товаришами в буржуазних країнах, що боряться там за пролетарську культуру. Ідучи на товариське співробітництво з усіма так званими попутниками, маємо з усією силою боротися гострим лезом марксистської критики з усіма проявами буржуазної ідеології. Рятунок від того, щоб самим не схибити, мусимо шукати в тісному єднанні з робітничо-селянськими масами і для них насамперед творити, серед них насамперед шукати нових культурно-мистецьких сил, їм насамперед допомагати вибитися й створити нові кадри пролетарських мистців. Це те, що охрещено в літдискусії «масовізмом», й цього ми не цураємося.

На шляху такої праці перед «Плугом» стоїть велика загроза, як стояла вона й донині: засмітитися елементами з куркулячою ідеологією, підпасти під їхній вплив і — не виправдати свого завдання, означеного в першому параграфі нашого статуту: збирати тих селянських письменників, що визнають диктатуру пролетаріяту й разом із ним ідуть творити нову пролетарську культуру. Активність заможніших верств села, деякі настрої зневіри й пригнічености в його павперизованої частини, що в свою чергу відбивається і на настроях частини сільської інтелігенції і півінтелігенції, звідки переважно походять плужани — реальні причини цієї загрози.

Але «Плуг» для того і створений, щоб боротися з рештками «просвітянства» — дрібнобуржуазної ідеології як серед своїх членів, так і їхніми творчими зусиллями серед широких мас селянства. Було б малодушністю цього не визнавати — і з тим більшою енергією працювати, що більше стає небезпека. Основний тягар боротьби звичайно лежить на плечах пролетарської частини «Плуга» і тих старіших його членів, що вже не раз видержали багато боїв у складній ситуації останніх років. Свідомість громадських обов'язків, що лежать на них, запорука того, що й надалі спілка розвиватиме свою роботу так, що буде вірною пособницею своїх товаришів пролетарських письменників і даватиме для них нові й нові кадри вихованих у своїх лавах членів. Це ніяк не позбавляє її і самостійного значіння як певної групи мистців, що поставили своїм завданням обслуговувати художніми творами селянство в приступній для нього формі.

А для осягнення цієї мети лишається в силі поставлене нами з дня нашого засновання п'ять років тому гасло невпинної упертої учоби, підвищення кваліфікації, учоби в кращих представників української, російської, європейської, всесвітньої літератури від стародавніх і до наших днів, а разом — і то насамперед — учитися в наших читачів.

Із цим гаслом вступаємо і в новий десятий рік пролетарської революції.

Хто ліквідує пролетлітературу?[449]

«Страшне» сугубо відповідальне це слово — «ідеологія».

М. Яловий.

«Теоретична плутанина ліквідаторів».

«КіП» № 36

Страшне, сугубо-відповідальне слово — ідеологія.