Розділ «Вибрані твори»

Наші літературні організації досі кустарили в своїх студіях і лябораторіях, навпомацки шукаючи шляхів мистецької самоосвіти. Чи багато є в нас письменників, що можуть похвалитися знанням літератури? Чи одинокий випадок, коли досить відомий український письменник не читав Франка? Коли половина нашого літературного молодняка (включаючи й таких, як В. Сосюра) не можуть відповісти, який метр вони вживають у своїх поезіях, плутаються в дактилях, анапестах, амфібрахах?

Отже, коли українські композитори мріють про філармонію, художники про академію мистецтв і т. д., то й «народжені поетами» мають право на свою професійну освіту, щось подібного до Інституту Брюсова в Росії. Цим «народженим поетами» треба дати знання з історії й теорії мистецтв (насамперед, звичайно, літератури всесвітньої і вкраїнської), ознайомити з природніми основами мистецького хисту, з гігієною літературної праці, пройти спеціально пристосований курс української мови, дати можливість навчитися й чужих мов і т. д. Перелічувати потрібні дисципліни не варт: тут і марксизм, і мистецтво, і історія та теорія критики, і ознайомлення з правовим станом письменника і т. д.

Спитайте першого-ліпшого з нашої письменницької молоди, чи бажав би він прослухати систематичний курс, скажемо, нової європейської літератури чи, прикладом, курс стилістики, двох відповідей не буде. Чи дасть це що-небудь? Розширить письменницький діяпазон, дасть дещо з тої культурности, що її нам бракує.

Однодушне в даному разі було вирішення третього з'їзду «Плугу»: звернутися до Наркомосу з проханням обміркувати справу про засновання літературного ВУЗ'у.

Він міг би бути заснований у Харкові як основному тепер літературному центрі України, де зараз перебуває біля 100 різної кваліфікації письменників, де біля 100 різних літературних видань, де головні видавничі центри, що й надалі притягатимуть літературні сили з периферії. Група в 30-40 чоловік вже могла б бути основою для вечірнього технікума (найбільш, на нашу думку, доцільна форма такого закладу). Чи зорганізувати його круг катедри літератури, чи десь інде (прикладом, при Інституті ім. Шевченка), другорядна справа. У всякому разі, лекторський склад у Харкові набереться. А вирішати треба зараз, до початку нового бюджетного року.

Отже, вирішаймо. Це не паліндромон.

Наші «гріхи»[409]

ва основних гріхи приписують нам, плужанам: «масовізм» і «просвітянство».

Перший за гріх ми не вважаємо. Навпаки — гадаємо, що «масовізм» являється нашим плюсом, що це ознака здорового, більшовицького підходу, запорука успіху нашої справи.

Що таке «масовізм»?

Він полягає у підході до культурної праці, що якнайкраще можна переказати словами т. Леніна:

Ви повинні не спускатися до рівня мас, до рівня відсталих верств клясу, це безперечно. Ви повинні говорити їм гірку правду. Ви повинні називати їхні буржуазно-демократичні й парламентарні забобони забобонами. Але разом із тим ви повинні тверезо стежити за справжнім станом свідомости й підготовности власне всієї кляси (а не тільки її комуністичного авангарду), власне всієї трудящої маси (а не тільки її передових людей).

(«Дитяча хвороба „лівизни“ в комунізмі», т. XVII).

Прикладаючи цей ленінський підхід до літературної справи, ми говоримо:

1) Наші твори повинні бути масові, тобто розраховані на широкі маси читачів, робітників і селян. Вони мають бути прості без упростительства, художні без зайвих поцяцьковань, картати наші хиби без зневіри, кликати до нового без порожніх закликів, писатися простою мовою без вульгаризаторства, примітивізації.

2) Наша організація має бути масовою, тобто тісно зв'язана з нашими письменницькими резервами — численними літгуртками, найліпшими організаторами наших читачів, першим фільтром початкуючої літературної молоди.

3) В нашій громадській роботі ми теж маємо додержувати принципа масового впливу на масову авдиторію. Сюди входять різні прилюдні виступи, демонстрації, опублікований і т. д.

Все це, звичайно, є основний метод, та не одинокий. Це не значить, що плужанин не має права написати твір для обмеженої авдиторії, не для робітників і селян, не для маси. Можна впливати і не безпосередньо — це ясно. Але це в другу чергу.

Зрештою, до «масовізму» треба віднести наше розуміння літератури як процесу, де беруть участь цілі маси літературних сил, від найвищих своєю кваліфікацією, художнім талантом, — до найнижчих, до художньої продукції робсількорів, учасників стінгазет і рукописних журналів. Вся ця літературна маса являється могутнім культурним чинником, всю її треба враховувати, говорячи про літературу і її масовий вплив.

Отже, «масовізм» — наша позитивна ознака, і його ми не зречемось.