Розділ «Вибрані твори»

Швидкий рост українського робкорства запорука того, що така організація матиме надійні резерви. Наявність певної частини спролетаризованого літературного молодняка, окремі групи — периферійні організації «Гарту», «Молоту», «Жовтня» і т. д. — доказують, що деякі кадри пролетписьменників «масовиків» (в протилежність «індивідуалам») уже й тепер є. Українізація пролетаріяту, як проблема найближчого майбутнього, ще збільшує нагальність потреби організації масового об'єднання пролетписьменників. «Плугові», що має в своїх лавах досить спролетаризованого елементу, для правильної «дифузії» його в пролеторганізацію, для нормального існування як революційно-селянської асоціяції письменників — така пролетарська спілка настирливо потрібна.

Цим обмежились організаційні справи, як не згадати про літгуртки, взаємини з якими по суті були вирішені вже давно.

Ніхто на з'їзді і словом не обмовився за сміховинну пропозицію перетворити «Плуг» в організацію гуртків культурної самоосвіти, як то пропонувалося в літдискусії. Водночас з'їзд поставив за громадський обов'язок кожному своєму члену працювати в студіях і літгуртках, допомагаючи молоді здобути потрібні знання й виявити здібності. Організаційного керовництва літгуртками «Плуг» на себе не бере, залишаючи це органам політосвіти й тих інституцій, де ці гуртки існують. Літературні поради як цілим гурткам, так і окремим початкуючим письменникам «Плуг» уважає за свою неодмінну функцію, що падає почасти на журнал «Плужанин», якого вирішено надалі вести, поглибивши зміст при збереженні популярности викладу, — розраховуючи на актив літературного молодняка.

Таким чином, літгуртки — не хвіст, що його треба позбутися, не баласт, але й не складова частина письменницької організації, якою є «Плуг» і має бути наше масове пролетоб'єднання. Вони в загальній системі організації літературна сила.

Немає в цій системі ще й досі кадрів молодої марксистської критики. Ненормальність цього явища давно вже зауважувалася — одмітив ще раз плужанський з'їзд.

З наших постанов треба ще згадати низку конкретних пропозицій, щодо поліпшення матеріяльного і правового стану письменників, про прохання до вищих інстанцій прискорити засновання літературного клюбу імени т. Блакитного[403], про організацію літературної профосвіти, про заснування видавництва «Плужанин»[404] і т. д.

Висновки усього з'їзду: «Плуг» і надалі має лишатися літературно-громадською організацією революційно-селянських письменників, основною метою якої є (за відомою резолюцією ЦК РКП) поволі переводити свої молоді кадри на шлях пролетарської ідеології, ні в якому разі не збавляючи в їх творчості мистецько-селянських образів, цієї конечної передумови впливу на селян.

На порядку денному — літпрофосвіта[405]

и знаєте, що таке «паліндромон». Напевне знаєте, хоч, може, назва його вам і не зустрічалася. Дам руський приклад:

Музыкант восточного зверинца.

Верьте. «Ах» (и тс! — имя чур) и ручьями стихает рев.

Вели, Тенсур, гитаре петь теперь. А тигр уснет и лев.

Не видно морд ни лап, и палиндромон дивен.

(А. В. X).

Не добрали? Згадайте тоді, як у хлоп'ячій школі загадували прочитати з кінця: «Я іду с мечем судія», або у дівчачій: «А роза упала на лапу Азора», — і ви втямите, яка зрештою це безглузда річ: сидіти ото і паліндромони вигадувати, як чимало часу на те В. Брюсов витратив[406].

Отож коли уявлятимемо літературну (письменницьку) школу (ВУЗ) як місце, де лише формальними екзерсисами бавляться, мовляв, ану, хлопці, хто краще сонета складе про лет Амундсена на північний бігун або оду на трьохлітній ювілей Сельінтерну[407], тоді нема чого й статтями заводитися про літпрофосвіту. А мені тим часом здається, що ця стаття має зустріти серйозний відгук знавців цієї справи — мистецької освіти.

Вже доводилося дещо про це писати (ст. «Проблема організації літературних сил», «К[ультура] і П[обут]», № 8). Указувалось на ненормальне явище: в той час коли кожна мистецька галузь (музика, театр, малярство, архітектура, співи, танці і т. ін.) мають свої нижчі й вищі учбові заклади, свої профшколи і технікуми, література — найрозвиненіше, найвпливовіше мистецтво — нічого цього не має, як не лічити одної на всю Україну катедри при Харківському ІНО[408] (проектувалося ще при Київському, та щось примерзло).

Іноді в розмовах заперечують: адже з літературою знайомляться у кожній трудовій школі. Відповідаю, а чи не в кожній трудовій школі навчають малювати, співати, грати і т. ін. Це ж у плані загального навчання, в комплексі соціального виховання, а не професійного.

Відразу нове запитання: а чи потрібна отака професійна літературна освіта та чи можлива вона.

Почну з останнього. Що не говорити, а в цьому т. з. формалісти (руські «опоязівці») праві: вже існує в зародку й має існувати, не може не існувати окрема наука — літературознавство. Буржуазна ідеологія формалістів виявляється в даному разі лише в тім, що вони мислять літературознавство як якусь «точну» дисципліну, аналітичну геометрію тощо, без зв'язку з соціологією, поза суспільнознавством. Має свої закони літературознавство, свої теорії, тісно пов'язані з іншими науками, природничими, з одного боку, суспільними — із другого.