Розділ «Вибрані твори»

С. Пилипенко, містоголова[290].

Голова Художнього Відділу Володимир Коряк[291].

Володимир Сосюра[292], містоголова.

Тож бачите! Три роки тому (може, скажуть — за впливом пролеткультівських мрій) на весь зріст ставала вже проблема не те що «консолідації» (винен я тяжко, що пустив у хід непевне слово), а просто об'єднання, централізації мистецько-революційних сил.

Що тоді перешкодило здійснити ці мрії? Читаємо нижче:

...Ситуація нині ускладняється тим, що під час уступок дрібно-буржуазним верствам їхня ідеологія буде деструктивно впливати на маси. Розпорошені сили пролетарських культурно-просвітніх закладів не спроможуться потужно поборювати ті отрутні течії буржуазного мистецтва, що сягають вершків пролетаріату. На Вкраїні боротьба за пролетарську культуру ускладняється національним шовінізмом двох конкуруючих інтелігенцій: петлюрівської і русотяпської.

Цей національний момент і послужив три роки тому яблуком розбрату. Названі вище товариші змушені були вийти з Пролеткульту, зустрівши там «махровий» шовінізм, що не припускав і думки про якусь там роботу серед українського пролетаріяту. І шкереберть полетів заклик відозви:

...Тож нині об'єднуємося, товариші, довкола свого єдиного культурно-творчого осередку нової пролетарської культури на Україні — Пролеткульту... Тепер усі, кому не ліньки, вішають собак «системі пролеткультів», що не виправдала себе, що попсувала, мовляв, справу.

Я особисто думаю, що твердити це треба обережно, з тонкою аналізою усієї кон'юнктури того часу. В цій аналізі неабияке місце повинно заняти обраховання індивідуальних здібностей й нахилів тих, хто стояв на чолі пролеткультівського руху. Отже, він, цей рух, ішов тоді не знизу, а насаджувався згори, помацки налапуючи ті форми, що мали б відповідати кінетичній енергії, зрослій у пролетарській масі. Правильно налапати ці форми, вілляти в них культурно-творчі зусилля — в цьому полягала одна із запорук успіху. І, може, так і було б, коли збувся б план, намічений тоді, а саме:

...Оргбюро Всеукраїнського Пролеткульту невдовзі скликає Всеукраїнський з'їзд пролетарських самодіяльно-творчих організацій для створення центру творчого українського робітництва.

Того з'їзду не відбулося. Процес єднання культурно-революційних організацій затамувався не по вині українських представників. Справдилися, на жаль, тоді слова цієї відозви:

...Національна ворожнеча, пригнічення одної мови другою, є пережиток старих відносин, рештка старих традицій, що про їх казав Маркс: «...Традиції всіх мертвих поколінь кошмаром тяжать над умами живих». Боротися з цією владою мерців і закликає Пролеткульт.

Заклик лишився «гласом вопіющого». Але невже й тепер ми живемо в пустелі й не в силі прокинутися з того кошмару!? Три роки пройшло упертої, напруженої праці. За ці три роки українські культурно-творчі організації добилися стану, що швидко без перебільшення можна буде називати гегемонією. Ребра національного питання згладилися й не випинаються вже так гостро, так невигідно. Пам'ятаймо заповіт Ленінів:

...Інтереси робітничої кляси вимагають злиття робітників всіх національностей даної держави в єдині пролетарські організації — політичні, професійні, кооперативно-просвітні і т. п. Тільки таке злиття в єдині організації робітників різних національностей дає змогу пролетаріату вести переможну боротьбу з міжнароднім капіталом та з реакцією, а також з проповіддю і змаганнями поміщиків, попів і буржуазних націоналістів всіх націй, що проводять звичайно ці свої антипролетарські змагання за гаслом «національної культури». Всесвітній робітничий рух створює і з кожним днем дедалі зміцнює інтернаціональну (міжнародню) культуру пролетаріята...

Отож час ізнов викликати до життя забутий документ і — в нових умовах, з новим досвідом і в нових, звичайно, формах, породжених часом, але добиватися здійснення того ж аксіоматичного постулата.

...Єдність пролетарської культури потрібує і єдности організаційної.

Тов. М. Хвильовий в ролі літпопа[293]

арактерна риса сучасних літорганізацій перед колишніми є та, що вони — організації громадські, класові, що беруть собі мистецтво як зброю для досягнення певних соціяльних завдань, як один із способів клясової боротьби. Але (читай § 31 плятформи «Плуга»[294]):

Форми клясової боротьби в переходову добу безмірно різноманітні й різнобарвні, відповідно чому різноманітний має бути вибір художніх засобів для оформлення змісту художніх творів...

Поведінка людей, як учить рефлексологія, опреділюється тими чи иншими подражниками, що впливають на них і викликають відповідні рефлекси. Але люди неоднакові. В одних, говорячи мовою старої психології, «емоціональність» така, що потрібує для певного рефлекса одних подражників, в инших — подражників зовсім відмінних. Як у пісні: