Розділ «Глава 5»

— Я піду з тобою, — категорично заявив Ластерк.

— І я теж, — сказав поранений. Третій, з перебитими ногами, промовчав, але було видно, що і він був готовий повзти далі, щоб не підвести товаришів.

— Та як ви підете? Його одного залишати тут не можна. Навколо ще можуть бути мерці. А нам треба швидше йти, щоб Некромант не встиг ще щось придумати.

— Ми підемо з вами, — не заспокоїлися бійці.

— Та біс з вами, — зло кинув демон. — Тільки товариша вам доведеться нести на собі. І не відставайте. Тут трохи залишилося. Я відчуваю, що він поруч.

Загін почав рух далі. Попереду, як криголам, йшов Атавхаї, розсовуючи собою купи решток від мерців. Останніми йшли два офіцери, які несли на собі пораненого товариша. Йшли дуже повільно, щоб не потрапити в якусь із пасток. Але їх більше не було. Через кілька хвилин перед ними відкрилася невелика галявина з великими і красивими склепами. Напевно, тут ховали найзаможніших жителів села. Їх вже чекали. Біля однієї з могил стояв маг зі своєю помічницею. Перед ними ходили з десяток мерців, охороняючи їх.

Атавхаї зупинився. За ним і всі інші, стали поруч та приготувалися до атаки. Демон не поспішав. Він уважно дивився на мага, намагаючись щось пригадати.

— Вілі Аррато! — голосно промовив Атавхаї. Нік подумав, що маг застосував якесь заклинання, але нічого не відбувалося. Тільки Некромант почав сміятися.

— Я радий, вчителю, що ви мене впізнали. Я так і знав, що за мною пошлють вас, але не думав, що ви зможете мене вистежити. Ну що ж, так навіть краще, — спокійно відповів Некромант.

— Ти ж був слабким магом. Мерця з могили тільки з другої спроби міг заспокоїти. Звідки така сила і вміння? Хоча негідником ти був завжди, — сказав демон.

— Ха-ха-ха… — розсміявся ще більше Некромант. — Ви завжди ставилися до мене, як до порожнього місця.

— Так ти ж таким і був. Але тепер ти став ще й вбивцею. І не тільки бійців охорони короля руками зомбі, але й ні в чому не винного немовляти, для своїх моторошних ритуалів, — парирував Атавхаї.

— Я радий, що ви, вчителю, хоч пізно та своєрідно, але визнали мій талант в Некромантії. Тим приємніше буде вас здивувати та знищити! — викрикнув розлючений маг. — Шкода, що з королем не вдалося, але відправити в пекло кращого Некроманта Тротса теж буде непоганим результатом.

— Ти, як завжди, поспішаєш, Вілі. Як завжди. Все, що міг, ти вже використав. А те, що залишилося, жалюгідне сміття! — грізно відповів демон та покрокував назустріч Некроманту.

— Вовк і Цвях — з Атавхаї. Нік і Третій — зі мною. Обійдемо їх з боку та відволічемо на себе мертвяків, — швидко скомандував Ластерк.

За командою Некроманта, мерці, що залишилися, кинулися їм назустріч. Бійці швидко розділилися і виконали наказ командира. Двоє наздогнали Атавхаї та стали з ним в один ряд, готуючись зустріти мерців. Третій став попереду й повів за собою Ластерка і Ніка трохи лівіше, відволікаючи на себе більшу частину нападників.

Зав’язалися сутички. Цього разу мерці були більш вмілі та майже всі озброєні мечами. Певно, Некромант залишив, як останній резерв, бійців, яких підняв з могил. Троє нападників на групу демона були швидко знищені і над кладовищем пролунав грізний рик Атавхаї.

— Це і все, що ти міг назбирати? Мерзенний вбивця! Тепер стережися! — прогарчав демон.

— Як завжди, ви мене недооцінили, вчителю. Ще один сюрприз! — Некромант вдарив невеликим посохом в центр палаючої пентаграми і вимовив заклинання.

За кілька кроків перед групою демона на землі почало палати коло. Бійці зупинилися. З кола фонтаном бризнула земля і з’явилося щось. Це було щось середнє між людиною та ящіркою. Тіло було цілком людське, голова від якогось ящура з подовженою пащею, начиненою рядами гострих іклів, а ззаду був великий, масивний хвіст, на який ця істота спиралася.