Розділ «Глава 5»

— Ні. Далі я сам. Візьму Ніка, Ластерка і частину його хлопців. Який би сильний він не був, думаю, впораємося. Тим більше, що, судячи з усього, тут при підготовці, а також при нападі він витратив більшу частину своєї магічної сили. Ти забирай Касталатуса, частину солдатів та повертайся в королівський замок. Розкажеш Магістру Дорінгу і королю, що нам вдалося дізнатися.

— Добре. Але ти будь обережний. Мені здається, що не такий простий цей маг, а також ті, хто за ним стоять.

— Ластерку, у тебе карти з собою? — почав швидко командувати Атавхаї.

— Так, звичайно, — відповів командер і дістав декілька карт.

— Дивися, як я встиг помітити, цей Некромант зараз знаходитися в якомусь селі на північний схід, десь шістдесят кілометрів звідси. Що у нас там по карті? Ага, два-три села потрапляють. Вже простіше. По дорозі, коли під’їдемо ближче, я ще раз спробую подивитися, де маг. Нам бажано встигнути знайти його до ночі. Боюся, що з настанням темряви нам набагато важче буде його схопити. Доведеться скакати дуже швидко і сподіватися, що він не вирушить далі в дорогу. Ластерку, візьми з собою чотирьох найкращих вершників, інших відправ з Магістром Веселом. А ти, Ніку, тримайся з усіх сил. Поїздка буде не найприємнішою.

Мабуть, це була найжахливіша поїздка за все життя Ніка. Йому здавалося, що всі три години він був усередині величезної пральної машинки, яка намагалася вичавити з нього все. Зупинилися тільки один раз, для того щоб Атавхаї перевірив магічний слід мага. Добре було те, що маг все ще залишався в селі, і тепер вони вже напевно знали, в якому з трьох. Але було й погане. Тепер таємничий маг знав, що його викрили та переслідують. Залишалося сподіватися, що за годину, яку мали витратити на дорогу, він не зможе втекти далеко або позбавитися від магічного сліду, який вів до нього.

Колеса воза ще гребли пісок перед таверною, а Атавхаї, Нік, Ластерк і офіцери вже забігали всередину. Перші кілька моментів відвідувачі, які сиділи за столами, навіть не зрозуміли, що відбувається. Потім почався хаос. Крики жаху від виду демона, хтось намагався залізти під стіл, хтось витягав меч з піхов, хтось просто від переляку знепритомнів. Ситуація могла вийти з-під контролю. Ластерк перший зрозумів, що треба щось робити.

— Всім сісти і залишатися на місцях! — закричав він. — Я командер Ластерк. Це наказ! Нікому не рухатися! Мечі сховати!

Більшість відреагували на наказ. Тільки кілька розпалених вином спробували обуритися. Реакція бійців Ластерка була миттєвою. Удари руків’ям меча в голову швидко заспокоїли незадоволених. Атавхаї і Нік уважно оглядали відвідувачів, намагаючись знайти незнайомого мага за тими описами, що їх дав господар заїжджого двору в першому селі. Нікого, хто б міг підійти, не було. Атавхаї підскочив до стійки та витягнув з-за неї переляканого господаря.

— Маг, чоловік середніх років і з ним молода дівчина. Де вони?

— М-м-м-м… Маг… не знаю, — заїкаючись, видавив із себе господар. — Чоловік з дівчиною були. Збиралися ночувати, але годину тому спішно виїхали.

— Куди? Вони коней або візок замовляли?

— Я не знаю. Вони дуже поспішали.

Демон зрозумів, що у господаря більше нічого дізнатися не вдасться. Маг втік, коли відчув магічне стеження. Весел їх попереджав про це. Атавхаї закрив очі і почав шепотіти заклинання магічного пошуку. Ховатися вже не було сенсу.

— Що в тому напрямку? — демон ткнув кігтем у бік стіни.

— Кухня, — простогнав господар.

— Ідіот! За будинком! Що в тому напрямку? Десь пару кілометрів.

— Та нічого. Лісок невеликий. А за ним кладовище.

— Чомусь я анітрохи не здивований, — підбив підсумок їх раптового вторгнення в таверну демон. — Де ж ще бути Некроманту? Ніку, Ластерку, пішли. Судячи з усього, нам вже приготували «приємну» зустріч.

Все так і сталося. За огорожею кладовища, біля воріт, їх уже чекала весела юрба мерців. На перший погляд, тушок п’ятнадцять. Кілька з них були озброєні іржавими мечами, мабуть, їх з ними й ховали, а решта носилися з палицями і кийками. Ластерк і його бійці з подивом та німим запитанням дивилися на Атавхаї, але страху в їх очах не було зовсім.