Розділ «Глава 5»

— Заклинання або якісь магічних дій в кімнаті не проводили, — продовжив маг.

— Ясно. Ну, тут сплив епізод з нашим трупом Бужуком. Господар розповів, що в таверні була бійка. Троє загиблих. Але, що дивно, було двоє чужинців. Та й Бужук цей, зі слів господаря, хлопець досить спокійний. А чи не міг наш маг цьому всьому посприяти? Господарю, а під час бійки маг був у залі?

— Так, був. Сидів, як завжди, за цим столом. Але я не можу сказати, робив він щось чи ні. Я за бійкою дивився.

— Справді дивно. На порожньому місці бійка та ще й з вбитими. Я думаю, що точно застосовувалися заклинання впливу, — висловив припущення Магістр Весел.

— Ну, раз таке може бути, то звучить і виглядає правдоподібно. І тоді зрозуміло, чому зчепилися мирні люди, та ще так жорстоко, аж до смерті, — зробив висновок командер, ніби у нього в голові склалася вся картинка.

— Професоре, але це ж був чорний маг. Некромант. Як він міг використовувати заклинання срібних? Заклинання впливу? — здивувався учень.

— Ніку, це ми вирішили, що він чорний маг. Може, у нього були і здатності до інших видів магії. Хоча я не пам’ятаю випадку, щоб було таке суміщення. Темної магії зі світлими видами. І взагалі, можливо, це були два маги. Ми ж знайшли сліди другої людини на місці події. Та й господар таверни підтверджує, що з магом була дівчина. Можливо, це вона маг.

— Якби вона була магом і використовувала заклинання управління, то думаю, що ви б точно це відчули.

— Це так. Тут знову застосовувалася така безбарвна магія, як і на галявині.

— Рятуйтеся! Вони йдуть! Йдуть за нами! — пролунав моторошний крик в таверні.

Один з відвідувачів злякано кричав. Потім, перевернувши стіл, кинувся на вулицю.

— Господарю, хто це і що він таке кричав? — кинув запитання командер й схопився з-за столу, оголюючи меч.

— Не звертайте уваги, панове, — почав заспокоювати їх господар. — Це наш, місцевий. Він останнім часом зовсім з розуму вижив. Він у нас наглядач на місцевому кладовищі. Донедавна ніби нормальний був. А пару днів тому неначе здурів. Бігає по селу і кричить, що мертві з могил повилазили та на село нападають. Напевно, вино зовсім йому розум занапастило.

— А може, не такий він вже навіжений? — тихо сказав про себе Нік. — Може, він якраз і бачив вихід нашої чудової команди нападників. Треба йти перевіряти. Господарю, покажеш дорогу на місцеве кладовище?

— Та що там дивитися? Могили як могили. Ось синок мій проведе й покаже дорогу.

Кладовище на вигляд було тихим і мирним, як і мало бути. Цілком доглянутим. Сина шинкаря відпустили заздалегідь, тому з темряви величезного воза на світло вийшов Атавхаї. Солдати і офіцери, хоч і намагалися не показувати страх перед демоном, але поруч з магами, як і раніше, ризикнув стояти тільки один командер Ластерк.

Нік, Касталатус і Ластерк трохи відстали, щоб дати можливість старшим магам спокійно розпочати свою роботу. Сонце освітлювало дві фігури, застиглі одразу за воротами цвинтаря. Як же смішно виглядали поруч один з одним ці два маги. Сутулий крихітний дідок Магістр Весел і біля нього величезна скеля з рогами на голові. Кожен з них вже закрив очі і шепотів свої заклинання.

Минуло кілька хвилин й перша розвідка заклинаннями закінчилася. Маги покликали інших.

— Ну що. Я відчуваю заклинання, які тут використовували, — почав Атавхаї. — 3 десяток піднятих мерців. Трохи неупокоєних могил. Мабуть, маг не зміг або не захотів піднімати більшу кількість. Ось вони й ворушаться, потривожені заклинаннями. Я потім напишу королівському магу, щоб прислали сюди Некромантів заспокоїти повністю це кладовище. Бо рано чи пізно виберуться ці гади і біди нароблять місцевим. Поки все. Треба шукати місце, де чорний Некромант творив магічні ритуали. Що у тебе, Веселе?

— Тут все значно краще, ніж на місці нападу. Сили застосовувалися чималі. Сліди залишилися гарні. Відчуваю місце ритуалу. Попрацюю там і дам тобі більше інформації про нашого таємничого мага.