Розділ «Глава 5»

— Офіцере, розкажіть нам докладно, що вчора тут відбулося, — наказав командер.

— Вчора його величність король, як зазвичай, відправився на полювання, — трохи хвилюючись, почав розповідь офіцер. З одного боку, йому було боляче і неприємно згадувати подію, а з іншого — лякала нависла над ним фігура демона. — Ми завжди їдемо цією дорогою на полювання, тому знаємо її добре. Його величність їхав у супроводі трьох єгерів і десяти охоронців. Всі були верхи. Коли ми під’їхали до цієї галявини, то побачили двох людей, які стояли на дорозі. Люди часто звертаються до короля, коли він їде на прогулянки або на полювання, тому поява цих двох не дуже нас здивувало. Ми зупинилися, і в цей момент ці двоє оголили мечі й кинулися на офіцера, який їхав попереду. При цьому, як по команді, з обох боків на нас кинулися скелети. Вони теж були озброєні, правда, в деяких були мечі, у деяких алебарди, у частини — списи і піки. Ми не очікували нападу, тому нападникам відразу вдалося вбити декілька коней та офіцерів охорони. Але, швидко оговтавшись, ми кинулися знищувати нападників. Проблема була ще й у тому, що це були мерці. Вони не падали і не вмирали від удару мечем, а продовжували наступати. Ми згрупувалися навколо короля, не даючи їм дістатися до нього. Але в якийсь момент в захисті утворилася прогалина й туди кинувся один з мертвяків, який до цього в бою участі не брав. Очевидно, він чекав такого моменту, щоб нанести удар королю. Але кінь під королем, мабуть, злякавшись мерця, встав дибки і скинув короля на землю. Цим він його врятував. Удар мертвяка прийшовся в коня. Ми відразу зарубали мерця. І після цього все одразу припинилося. Може, той, хто ними керував, зрозумів, що мета не досягнута і кинув управляти ними. Скелети відразу повалилися на землю простими купами кісток. Що дивно, швидко помер і кінь короля, хоча рана була незначна, певно, меч міг бути отруєний. Ми одразу посадили короля й частину охорони на вцілілих коней та відправили в замок. Ось ніби і все.

— Дякую, офіцере. Можете бути вільним, — прогарчав Атавхаї. Офіцер задоволений, що спілкування з демоном закінчилося, з полегшенням одразу пішов.

— Ластерку, чи оглянули ви околиці і чи знайшли щось? — звернувся до командера маг.

— Так, все оглянули. На жаль, нічого не знайшли. Тільки сліди зомбі і скелетів. Нічого, що могло б вказати на того, хто керував усім цим, не знайшли. А після вчорашньої команди принца не чіпати нічого, ми взагалі припинили пошуки, тільки охороняли й не підпускали сюди сторонніх.

— Добре. Поки все зрозуміло. Ви залишайтеся тут, а ми з моїми помічниками почнемо огляд.

Атавхаї підійшов до лежачих тіл мертвяків і почав їх розглядати. Потім намалював на землі біля них пентаграму, взяв у Касталатуса кілька магічних предметів, розклав їх та почав ритуал. Він кидав в пентаграму одне заклинання за іншим. Лінії то розгоралися вогнем, то гасли, спалахували магічні предмети, один раз Ніку навіть здалося, що він почув якесь виття з магічного малюнка. Потім все обірвалося. Атавхаї піднявся і підійшов до групи, яка терпляче чекала закінчення ритуалу.

— Що мені поки вдалося дізнатися. Зроблено все добре і на совість. Мертвяки досить свіжі. Максимум два дні, як померли. Скелети старі, але лише декілька днів, як підняті з могил. Сюди вони йшли. Йшли не дуже довго. На жаль, всі нитки, які вели до керуючого всім цим, добре перерізані. Тому поки я не можу сказати, хто це зробив, — втомлено сказав демон. А потім звернувся до Магістра Весела: — Веселе, тепер твоя черга. Може, тобі вдасться дати нам ниточку. Ти спробуй хоча б вказати, звідки велося керування нападом.

Весел схилився над мерцями, скривився від виду і запаху, але приступив до магічних дій. Нік прошепотів заклинання магічного зору та став спостерігати. Магістр промовив заклинання, влив у трупи трохи магічної сили. Відгуку ніякого не було. Ще одне заклинання, ще одне, сили вливалося все більше й більше, але результату, як і раніше, не було. Тільки після десятка заклинань Нік помітив невелику зміну. З одного з трупів піднялася невелика хмарка срібного пилу і тут же розчинилася. Але професор встиг зреагувати, нахилився й вдихнув залишки цієї хмарки, після чого розслабився та припинив заклинання.

— Ну, що там? Ти зміг хоч щось дізнатися? — з нетерпіння накинувся на нього Атавхаї.

— Дай перевести дух, — попросив втомлений професор. — Ти знаєш, настільки добре все обірвано, що сліду управління не залишилося. Мене ще здивував фон використовуваної енергії, він був ніби нейтральним. Я в ньому не помітив особистості мага. Але, мабуть, йому все-таки довелося застосувати свою енергію, коли він зшивав рани мерця, щоб використовувати його. Фон цієї енергії я і зумів вловити.

— Ніку, я помітив, що ти спостерігав, — звернувся він до Ніка. — Це тобі гарний урок, що треба до кінця шукати енергію, яка використовувалася при заклинаннях. Навіть невеликої краплі достатньо, щоб зрозуміти заклинання або хто його застосував. Нагадаєш мені потім у школі, я з тобою займуся цим.

— Веселе, ти, певно, вмираючи, вчити будеш, — злився від нетерпіння Атавхаї. — Ми тут не для цього. Що ти зміг дізнатися?

— Довідатися нічого, але залишився невеликий магічний фон. Знаєш, як легкий запах парфумів жінки, яка пройшла повз.

— Веселе, я тебе зараз придушу, — гарячкував демон.

— Добре. Добре. Сам звик незграбно працювати з купою енергії. Нехай учні хоч чомусь навчаться. Зараз. Спробую пройтися по сліду цієї енергії. Може, знайдемо місце роботи мага.

Він зосередився, закрив очі і вимовив чергове заклинання. Потім, як собака, почав нюхати повітря, шукаючи знайомий запах. Мабуть, він зовсім не жартував, порівнюючи слід енергії зі слідом запаху. Так із закритими очима він і пішов по дорозі. Нік хотів було його підхопити, щоб професор не впав, але Атавхаї його зупинив.

— Не чіпай його. Ти зіб’єш його з цілі. З ним буде все гаразд. Він бачить не тільки очима, а й енергіями. Нехай веде.

І професор дійсно їх вів. Вів, як гончак. Принюхуючись, нікуди не звертаючи. Вів і вів по дорозі, вгору на вершину пагорба. Решта поспішили, щоб не відстати від Весела. Піднявшись на пагорб, він звернув праворуч, пройшов кілька кроків, зупинився біля каменя і розплющив очі.

— Тут. Він тут стояв, — змучено, як після довгої гонитви, сказав Магістр.