Розділ «Глава 2»

— Та я особливо не замислювався. Думаю, що до наступної зустрічі придумаю. Але ще одне прохання є. Ліна казала мені, що для переміщення через портал треба або браслет з каменю Варта, або мага-транспортника поруч. Думаю, через те, що мої здібності до магії Землі погані, то транспортника з мене не вийде. А мені хотілося б мати можливість завжди користуватися порталом, адже може бути невідкладна потреба в переміщені. Щось вигадаєш?

— Складне завдання, — сказав Гуру, взявши паузу на роздуми. — Є одна ідея. Я можу тобі зараз зробити татуювання, але не фарбами, а пилом каменю Варта. Гадаю, що це буде твоїм браслетом для переміщення. Але це боляче і займе трохи часу. А я відчуваю, що ти вже вичерпав майже всі свої магічні і фізичні сили. Зараз відлітають твої життєві. Але це небезпечно. Я буду стежити, щоб не витратити їх усі.

— Добре. Я вже теж відчуваю, що сильно ослаб. Тому роби швидше.

— Я вже почав. Це все буду робити паралельно з обрядом ініціації. Ти розслабся. Поки ти мене чуєш, невелика порада: довіряй своїм відчуттям. У тебе дуже гарна інтуїція. Вона тобі підкаже, що треба робити.

Нік з останніх сил підтримував заклинання зв’язку з Вищим. І тільки поколювання та біль у лівому плечі давали зрозуміти, що ініціація ще триває. Через деякий час він відчув, що слабне остаточно. Останнє, що він побачив, — це стовп золотого вогню, який піднявся в небо. Він подумки посміхнувся і втратив свідомість.

Нік насилу розплющив очі й подивився на небо. Свідомість помалу поверталася до нього. Спочатку він не зрозумів, що відбувається. Навколо було темно. У небі яскраво світили зірки, а щось вологе періодично торкалося до його обличчя. Він насилу повернув голову і побачив поруч із собою Прайма, який лизав його щоку. Думки почали збиратися в голові. Він згадав, чому він тут. Очевидно, ініціацію було закінчено. Але, як і попереджала Ліна, пройшло значно більше часу, ніж він відчував, перебуваючи на зв’язку з Вищим. Він спробував піднятися, але не зміг цього зробити. Сил не було навіть на те, щоб повернутися на бік. Спина сильно боліла через довготривале лежання на кам’яній плиті. Дуже хотілося пити. Він подивився на Прайма і промовив:

— Прайме, розумнику, принеси сумку, — вовк віддано дивився йому у вічі і намагався лизнути щоку. — Прайме, сумку принеси.

Вона лежала одразу за колом кам’яних плит, що оточували портал. До неї було всього три-чотири метри, але Нік знав, що не зможе дотягнутися. Він ще і ще просив вовка принести сумку. Коли сили вже не залишалося, Прайм зрозумів, що від нього хотіли, і підтягнув сумку. Зібравши останні сили, Нік витягнув флягу з чаєм і зміг зробити ковток. Яким же смачним і цілющим здавався йому тоді звичний солодкий напій. На другий ковток у нього набралося сил лише через кілька хвилин, коли перший ковток додав трохи енергії. Трохи попивши, Нік знесилившись, повалився знову на камінь. Він розумів, що дістатися до будинку він ніяк не зможе. Повернувши голову, він побачив навпроти розумні вовчі очі.

— Прайме, додому… Ліна… Прийме, Ліна… Додому… Біжи… — повторив він кілька разів. Вовк відразу зрозумів, що від нього цього разу хотіла людина. Він подивився на свого друга і побіг до стежки.

Нік заспокоївся. Він знав, що вовк неодмінно приведе Ліну. Зробивши ще кілька ковтків, він закрив очі, розслабився і став чекати. Час від часу він то втрачав свідомість, то прокидався. Не розплющуючи очей, він прислухався до звуків з надією почути кроки на стежці, але чув тільки шум нічного лісу. Привів його до тями голос Ані.

— Ніку, прокинься! Будь ласка, Ніку, ти мене чуєш? — Аня стояла над ним, намагаючись привести його до тями.

— Аню, все в порядку. Я тебе чую. Тільки не треба мене трусити, — він зміг посміхнутися, зазираючи у її великі гарні очі. — А ти що тут робиш?

— Ну, слава Богу! Отямився. Я сильно перелякалася, — сказала Аня, трохи заспокоївшись. — Мене Ліна вперед із Праймом послала. Вона йде за нами. Що з тобою сталося?

— Довго розповідати. У двох словах, у мене зовсім не залишилося сил. Я випив трохи солодкого чаю. Але поки навіть на бік перевернутися не можу. Ти не можеш мені допомогти, а то спина вже вся затекла і дуже болить.

Аня перевернула його на бік і допомогла зробити ще кілька ковтків чаю. Сили потроху почали повертатися до Ніка. Аня зробила масаж спини, і біль стих. Через хвилин двадцять на галявині з’явилася схвильована і засапана Ліна. Вона підійшла до Ніка і Ані, суворо подивилася і сказала:

— Розповідай, що сталося?

— Та нічого страшного. Забалакались трохи. А щоб все встигнути, довелося Гуру мої життєві сили використати, бо магічні швидко закінчилися. Але я вже себе краще почуваю. Я випив чаю, а Аня мені масаж зробила. Полежу ще трохи і можемо повертатися. А котра година зараз?

— Уже майже четверта ночі. Я бачила, що ви закінчили десь опівночі. Це значить більше дванадцяти годин минуло. Ти з глузду з’їхав? Та ти міг померти!

— Гуру пообіцяв стежити, щоб я не перейшов межу. Та й за моїми розрахунками все тривало трохи більше години. Я не думав, що насправді так довго.

— Гаразд, потім поговоримо. Аню, дай йому випити того відвару, що ми із собою взяли.