Розділ «Глава 2»

Почалися рутинні дні, схожі один на одного: пробіжка, збирання магічної сили, заняття з магії, лікування і заняття мовою. Через тиждень Ніку здавалося, що це ніколи не закінчиться. Ліна намагалася підготувати його до життя в Школі якомога краще. Дні зливалися в одну смугу і це гнітило і злило Ніка. Але тішило, що така робота почала приносити результати. Він відчував, що став значно здоровішим, сильніший фізично, прості заклинання, яким вчила його Ліна, давалися легко і майже автоматично, успіхами в мові наставниця теж була задоволена. Підготовка до Школи добігала кінця.

День минув спокійно. Ліна з Анею майже весь час провели в селі. Як було заведено, раз на тиждень вони їхали туди надавати знахарську допомогу. Зазвичай до обіду вони справлялися, але в цей раз охочих потрапити на прийом до мольфарки було аж занадто багато. Хворі були не тільки з села. Слава про карпатську цілительку хоч і суворо оберігалась, але все-таки потроху поширювалася, тому в дні прийому приїжджали хворі з інших сіл і навіть країв. Того дня вони закінчили лікувати, тільки коли вже стемніло, і втомлені повернулися додому. На вечерю всі зібралися за столом. Розмов не було. Ліна дуже втомилася, а інші не хотіли її турбувати. Нік провів весь день у тренуваннях. Спочатку пробіжка і фізичні вправи, а потім він вправлявся у магії. Вечеря вже закінчувалася, коли в двері постукали. Це справило ефект вибуху бомби. Всі знали, що тільки кілька чоловік із села могли прийти до них, та й то — лише в денний час. Такого практично не було, щоб хтось навідувався уночі. Іван різко схопився і пішов відкривати. До кімнати зайшов захеканий Михайло. Всі трохи заспокоїлися.

— Михайле, заспокойся і скажи, що сталося? — спитала Ліна.

— Пробачте, — трохи віддихавшись, сказав Мишко. — Якби не біда, я б не прийшов. Ліно, там зовсім погано з Петром, із лісником. Він вже годину б’ється в судомах. Фельдшерка за вами послала. Сказала, помре, якщо ви не приїдете. Ви ж знаєте, в такий час швидку з району викликати марно. Якщо можете, допоможіть. Хороший мужик. Молодий ще!

— Не хвилюйся! Зараз зберемося і поїдемо. Ти повертайся в село. Іване, терміново готуй машину! Аню, візьми настоянки, ти знаєш які. Я зараз приєднаюся й поїдемо.

— Ліно, я, напевно, з вами поїду! — раптом сказав Нік.

— Що тобі там робити? Ми з Анею самі впораємося, — відповіла Ліна і пішла переодягатися.

Ніку було не по собі. Якесь погане передчуття його турбувало. Він побіг до своєї кімнати, швидко переодягнувся і через пару хвилин вже стояв біля машини. Ще через кілька хвилин підійшли Аня і Ліна.

— Ніку, що ти тут робиш? Йди додому відпочивати. Тобі завтра з ранку треба бути свіжим і повним сил, щоб займатися. Це буденна лікарська робота, — сказала Ліна.

— Я поїду з вами, — несподівано почав наполягати. Щось йому підказувало, що він повинен бути там.

— Немає часу з тобою сперечатися. Не знаю, навіщо тобі їхати та сидіти в машині. У будинку ти мені не потрібен. Тільки заважатимеш і відволікатимеш, — втомлено сказала Ліна сідаючи в машину. — Ну, кого чекаємо! Іване, поїхали, там людина помирає! Треба рятувати!

Машина рвонула з місця та полетіла у напрямку до села. Через п’ять хвилин вони обігнали Мишка, який їхав на велосипеді. Іван добре знав дорогу, село, і через хвилин двадцять вони вже пригальмували біля красивого нового будинку, де жив лісник Петро.

— Сиди в машині, — суворо сказала Ліна, коли Нік спробував піти за ними.

Він залишився в машині, але не міг знайти собі місця. Щось турбувало його все більше і більше. Промовивши заклинання магічного зору, він побачив всю картину. Побачив аури Ліни, Ані, ще кількох людей в будинку. Все було спокійно, але напруга не відпускала Ніка. Минуло кілька хвилин і магічна картина почала змінюватися. Він побачив чорний згусток енергії в будинку поряд з людьми. Він точно пам’ятав, що його раніше не було. У дім ніхто після Ліни не заходив. Майбутній маг відчув, що відбувається щось неправильне. Він вискочив із машини та побіг в будинок. Навздогін ще встиг почути зауваження Івана про заборону від Ліни, але зрозумів, що йому треба бути там і нічого його вже не могло зупинити. Підбігаючи, він почув крик із будинку. Це був голос Ані. Рвонувши на себе двері, він влетів у передпокій. Там нікого не було. Він почув, що Аня кричала у великій кімнаті. Він ще не встиг туди добігти, як стався яскравий спалах, і магічним зором він побачив, що з’явився ще один силует — срібний із золотим. Тут Нік влетів до кімнати і вже звичайним зором побачив жахливу картину. На підлозі нерухомо лежала Ліна. Над нею схилилася якась істота, що віддалено нагадувала людину. Вона підняла голову і подивилася на нього. Червона шкіра, роги на голові. «Та це ж демон!» — промайнуло в голові у Ніка. Глянувши мимохіть, демон знову нахилився до Ліни. Нік побачив, як з неї почали витікати життєві сили. Демон ніби випивав їх. У вухах у Ніка задзвенів новий крик Ані. Він побачив її у кутку, куди вона забилася від жаху. Повернув голову знову до Ліни і поряд помітив ще одну фігуру. Це був ангел. Нік пам’ятав, як вони виглядають, після випадку в селі з вмираючим хлопцем. Цей, правда, був зовсім юним. Ангел дістав з-за спини золотий меч і почав ним замахуватися. Нік спочатку подумав, що Ангел вдарить мечем демона. Але одразу зрозумів, що ангел смерті тут не для того, щоб відганяти демона. Він готувався перерізати нитку життя Ліни. Все це миттєво промайнуло спалахом в голові. Рішення прийшло відразу. Нік направив долоні на ангела і промовив «Кріаре Вієнто». Це було перше заклинання, якому його навчила Ліна ще на випробуваннях. Потік повітря вдарив в ангела. Його з величезною силою кинуло на стіну. Почувся глухий удар і той без свідомості повалився на підлогу. До Ніка долинув дзвін падаючого на підлогу меча та його власний крик. Виявляється, весь цей час він кричав. Далі помітив, що демон відкинув Ліну і повернувся до нього. Все відбулося автоматично. Він повернувся до демона і повторив слова заклинання. Чи то сил він вклав менше, чи то демони значно сильніші за ангелів, але того тільки відкинуло трохи. Він швидко оговтався від магічного удару і пішов на Ніка. Той кинув у демона вогненну кулю. Демон тільки посміхнувся та продовжив наступати. Довелося знову застосовувати заклинання повітря. Вклавши в нього якомога більше енергії, Нік тільки домігся того, що знову демона відкинуло до протилежної стіни. Але це тільки розлютило його, не заподіявши особливої шкоди. Демон знову попрямував до учня, криво посміхаючись. Він уже був на відстані витягнутої руки, коли погляд Ніка впав під ноги. Там на підлозі лежав золотий меч, який впустив ангел після удару об стіну. Нік нахилився, схопив меч і відмахнувся від демона, що вже нависав над ним. Той пізно помітив нову небезпеку і спробував відскочити, але трохи не встиг. Тільки краєчок меча зачепив демона. Він накреслив на червоній шкірі тонкий вогненний слід. Нік розчаровано скрикнув, відступив на крок назад і знову підняв меч, приготувавшись оборонятися від демона. Той завмер на місці. Нік помітив на його пиці страх. Демон схопився руками за рану на животі. А вона почала стрімко розростатися під його пальцями. Через кілька миттєвостей з рани вирвався промінь світла. Майбутній маг почув жахливе виття, яке доносилося з пащі демона. Світло, вирвавшись з рани, почало ніби огортати демона. Там, де світло торкалося шкіри, вона лопалася, відкриваючи нові сонячні рани в тілі. Незабаром він весь був охоплений ранами і світінням і в одну мить ніби зник. На підлозі залишилася тільки невеличка купка попелу. І в цю мить обірвалося страшне виття.

— Блін. Оце так фігня, — сказав сам собі Нік. Він опустив меч та озирнувся по сторонах. Аня, зіщулившись у кутку, дивилася на нього переляканими очима.

— Аню, досить сидіти, подивися, як там Ліна, — сказав він, піднімаючи дівчину.

Її всю трусило, руки тремтіли. Вона хотіла пригорнутися до Ніка, щоб заспокоїтися, але він поглядом показав їй на наставницю, і вона нахилилася над мольфаркою. Нік присів на стілець. Ноги його не тримали. Аня спробувала знайти пульс у Ліни, потім притулилася до неї, щоб почути серцебиття. Серце ледве билося. Дихання було рідким і переривчастим. Аня повернулася до Ніка і заплакала.

— Ніку, вона помирає. Демон випив з неї всі життєві сили, — через сльози прошепотіла Аня.

Ніка як громом оглушило. Він не міг видавити ні слова з себе. Погляд його гарячково бігав по кімнаті, наче шукав допомоги. Оглянувши всю кімнату і не знайшовши нічого, що могло б допомогти чи підказати, він зупинив свій погляд на Ліні. Вона безпорадно лежала на підлозі. Здавалося, що вона стала ще меншою, ніж була. Сльози почали капати з очей Ніка.

— Аню, ну треба хоч щось робити! Вона ж тебе вчила, як рятувати людей. Думай! — почав кричати він у відчаї.