Розділ «Глава 2»

Ранок знову був сонячним. Нік навіть почав дивуватися: протягом всього часу, поки він був у мольфарки, не було сильних дощів, хоча в сусідніх селах вони йшли часто. Напевно, це все-таки було особливе місце. Він помітив, що за сніданком Ліна була схвильована, хоча намагалася цього не виказувати. Кілька годин після сніданку він провів у повному неробстві. Ліна пішла до себе в кімнату, не давши йому ніяких завдань. Довготривала бездіяльність почала обтяжувати Ніка. Він уже звик, що його день був насичений і заповнений заняттями. Ледве дочекавшись часу відправлення на зустріч з Вищим, швидко зібрався, зазирнув до Галини на кухню, прихопив приготовану йому їжу і вже ладний був відправитися, коли у вітальні з’явилася мольфарка.

— Ну що, ти готовий? — запитала вона.

— Та готовий. Все взяв, вже збираюся йти, — відповів Нік.

— Не поспішай. Я пройдуся з тобою, — сказала Ліна, взяла Ніка під руку і вони разом вийшли з будинку.

Дорога до порталу зайняла у них трохи більше години. Вони не поспішали. Часу було достатньо. Йшли і насолоджувалися приємною прохолодою лісу. Розмовляти не хотілося. Нік відчував: все, що йому треба знати, Ліна розповіла вчора ввечері. А те, що вона вирушила з ним, було просто материнською турботою про нього. Він знав, що ні розмова з Вищим, ні ініціація ніякої небезпеки не несли і зовсім не хвилювався. Швидше, його розпирала допитливість і очікування зустрічі з чимось незвичним. Нік завжди цікавився всім і пхав свого носа в усі щілини. А тут треба буде зустрітися з майже божеством. Вони дійшли до галявини, де знаходився портал. До зустрічі залишалося ще двадцять хвилин.

— Ось ми й дійшли. Ти все пам’ятаєш, що тобі треба робити? — ще раз спитала мольфарка.

— Пам’ятаю. Нічого складного немає. Медитація. Заклинання. Ініціація і я повноцінний маг, — спокійно відповів Нік.

— Добре, що ти не тривожишся. У Школі молоді учні іноді свідомість втрачають від хвилювання перед зустріччю з Вищим. Для них він все-таки Бог.

— А мені чомусь більше цікаво, аніж страшно.

— Значить, правильно я вибрала час для цього обряду. Підкріпися трохи і готуйся до зустрічі. Не хвилюйся, якщо якийсь час не буде відповіді від Гуру. На жаль, божества не завжди пунктуальні. Будемо вважати, що У них просто були турботи більш нагальні, ніж твоя ініціація. Я піду додому. З тобою залишиться Прайм, — сказала Ліна і пішла до стежки в кінці галявини.

Нік почав готуватися до зустрічі. Він, наскільки це було можливо, зручніше влаштувався на гладкій чорній кам’яній плиті посередині порталу та почав медитувати. Йому швидко вдалося це зробити. Вимовив подумки слова заклинання і став чекати відповіді від Вищого. Нічого не відбувалося. Перед його внутрішнім зором була порожнеча. Минув деякий час, але нічого не змінювалося. Ліна попереджала, що Гуру може не відразу відповісти йому. Нік не знав, скільки часу минуло. Він потрохи почав втомлюватися і концентрація почала розсіюватися. І тут ніби здалеку він почув голос. Спочатку не міг розібрати слова, але потім вони ставали голосніші і зрозуміліші.

— Ніку, може ти все-таки сконцентруєшся і поговориш зі мною? — почувся незнайомий голос, що виникав прямо в голові.

Нік здригнувся і сконцентрувався. Спочатку чорний фон змінився сірим, а потім в голові з’явилася картинка істоти, яка віддалено нагадувала людину, що сиділа в дуже глибокому кам’яному кріслі перед столом дивної форми.

— Ось так краще, — сказав чоловік. — Мене звати Гуру, а тебе, я так розумію, Нік, про якого мені розповідала Ліна. Не дуже гарне перше враження ти справив. Я з таким уперше стикаюся. Така неповага до Вищого.

— А що сталося? — розгублено запитав Нік. — Я все зробив, як сказала Ліна.

— Цікаво. Це Ліна тобі сказала спати, коли ти повинен говорити зі мною? Не думаю, що вона тебе цьому вчила.

— Пробачте. Незручно вийшло. Наївся, втомився чекати. Ось, напевно, і заснув. Ну, ви теж пунктуальністю не відзначились.

— Послухай, людино! Тобі не здається, що ти поводишся неналежно зі мною? — гнівно сказав Гуру. — Такого нахабства я ще не бачив!

— Послухайте, Гуру! — Нік починав дратуватися. — Я теж не маленький хлопчик і не перший рік живу на Землі. Ви з Ліною висмикнули мене з мого звичного життя. Вирішили зробити з мене мага, про що я, між іншим, не просив. Та ще, за її словами, мені треба буде рятувати дупи магів на Франі, ризикуючи загинути в будь-який момент. Ви думаєте, що я у захваті від цього! Пропоную відразу розставити все по місцях. Для мене ви не Бог. У мене свій є. Посилаючись на розповіді Ліни, я вважаю, що всі ви, Вищі, розважаєтеся, граючись долями мільйонів людей і магів. Самі ви при цьому відсиджуєтесь у затишному місці, не ризикуючи нічим. Так ось: зробити ви мені нічого не можете. Максимум, що мене чекає, це стирання пам’яті і повернення у свій звичний світ. Мене це не лякає. Якщо я вам потрібен, тоді давайте говорити один з одним відповідно.

— Дійсно я покладаю на тебе великі сподівання. І якби не це, то, повір, я знайшов би спосіб покарати тебе за твої слова. Але ти мені поки потрібен. А зараз розслабся і посидь спокійно. Я просканую тебе і подивлюся, що тобі дало Зерно і чи настільки ти видатний, щоб терпіти твою зухвалість.