Розділ «Смак гріха»

Зараз я хотів на острів, і коли з'ясувалося, що туди ходить час від часу рибальський корабель, то я попросив, щоби мене попередили і взяли із собою.

Якось заходжу у штаб спитати, як справи, чи нема чогось нового, а мені кажуть – ти хотів на острів, от зараз буде корабель, можеш поїхати, там поїде заступник міністра рибнодобувної промисловості, от з ним і поїдеш. Але вони відпливають за півгодини.

Я попросив, щоби почекали, бігом побіг до себе у помешкання, схопив свою сумку і за півгодини корабель відпливав у море.

Я було сподівався на якісь кабіни для гостей чи щось таке. Але нічого ніде не було, корабель був промисловий і відвозив заступника міністра, якому було років з тридцять, він із всіма сидів на палубі на дошках, пили пиво і мене запросили, а потім моряки зустріли інший корабель, який вертався з промисла, і ті передали нам лангустів, риби і велику морську черепаху, верхи на якій я сфотографувався.

І ось ми прибули на острів.

Це одне з найбільших зачудувань мого життя. Якщо уявити собі, як виглядає казковий острів, на який потрапив Робінзон або якісь інші герої романтичних пригод, то це був саме він.

Море, дрібненький пісок, пальми, далі буйна нікарагуанська зелень, неймовірна тиша, спокій, просто Едем, рай, в якому жили Адам і Єва.

Ми поселились у готелику на березі моря, що складався з чотирьох кімнат, крізь стіни яких просвічувало сонце, а вікон там взагалі не було.

Урядовці мали засідання, а я пішов на море купатися, плавав так, як, здавалося, ніколи в житті, – ідилія.

На березі купався ще хлопчик негритосик. Я спитав його, чому він не плаває далі.

– Бо там акули, небезпечно, – сказав він.

Я трохи осікся від своїх екскурсів у відкрите море і далі плавав там, де мілкіше.

Але однаково це була ідилія.

Острів був маленький, населення переважно негритянського походження, в центрі острова – село.

Увечері вирішили піти туди в місцеву кнайпу на дискотеку.

А в міжчассі я підговорив одного з хлопців, з якими ми сюди прибули, і ми пішли довкола острова.

Ми обійшли його за чотири години.

Бачили величезне лігво океанської черепахи. Від нас тікали якісь змії чи вужі, і ми йшли по самому берегу, часом просто по воді.

І я був знову щасливий. Це була казка.

Пізніше я дивився французький фільм з Бельмондо, «Приватний детектив» і там головний герой-детектив (Бельмондо) заприязнився з пацаном і каже йому, що купує цілий острів, на якому хоче жити, і в уяві його вимальовується цей острів.