Розділ «Смак гріха»

Ні хєра собі! Мені було зрозуміло. Я заткнувся і подумав тільки, що якщо би збили, то пиздець був би непомітний.

Совсем незаметно под самий конец

На тонєнькіх ножках подкрался піздєц.

Це якраз було би воно, самий раз.

Так врешті було би краще, аніж померти з ясним усвідомленням смерті, так і не розслабившись.

Але я довго не думав про свою можливу смерть за таких обставин, врешті я приїхав сюди не задля смерті, а задля життя.

А далі вже – як Бог дасть!

Блуфілдс теж було старе колоніальне місто з довгою історією, і говорили тут мішано англійською й іспанською, як у нас в «русифікованих містах» – російською й українською.

У Блуфілдсі також стояли старі будинки з колонами й порталами, з венеціанськими вікнами і розмаїтими візерунками численних ґрат на віконницях.

Загалом місто було таке, як і всі в Нікарагуа, хіба що багато було негрів, а в центральній частині значно менше.

Ну і індіанське коріння переплетене з негритянським давало тут такі гарні расові наслідки, що можна було задивлятись. Нікарагуанці взагалі гарні. Велика частина інідіанської крові – ще багато індіанських племен живуть окремим життям у джунглях і мало спілкуються з цивілізацією, маючи свої традиції і свій триб життя, – давала розкосі очі і смаглявий колір шкіри і цупке чорне волосся, яке, однак, могло закучерявитися через якусь негритянську прабабусю, або очі раптом у мулата виявились світлими через когось із білих предків і так далі.

У Блуфілдсі було чимало і чистих індіанців, які освоїлись у цивілізації і жили тут, як усі.

Але індіанська свідомість, проста і безпосередня, не просто вписувалась у цивілізацію.

Жалівся пізніше один військовий начальник, що мають проблему з дівчатами.

– Ось приходить вагітна дівчина, а їй тринадцять років. А той її коханий, що обіцяв любов і одруження, з сандіністського війська, вже разом із частиною відбув у Манагуа.

А як звати – Хуан. А прізвище? Не знаю. Вона й не знає, що люди мають прізвища. А скільки йому років? Сімнадцять… Ну і що з нею робити. Народить, треба допомогу. Це ж сандіністський боєць її трахав. Засранець малий, наспускав туди і втік. А пацанка завагітніла, і каже, що його любить, і що він обіцяв повернутися. Ага, якраз він до неї повернеться. Вже трахає давно там якусь свою Луїзу чи Анну в Манагуа… Біда з цими індіанцями, та й годі.

Я пробув у Блуфілдсі два тижні. Маркой обіцяв за мною приїхати рівно через два тижні, так воно і сталося.

Але в міжчасі я почув, що є за двадцять чи тридцять кілометрів від Блуфілдса в морі острів, і дуже гарний. І я запрагнув потрапити туди.

Вже в місцевому сандіністському штабі мене знали, вже я, признайомившись одразу ж з пацанами, які вартували помешкання, в якому я жив, подався з ними на дискотеку, а потім до курвів. Вже встиг відмітитися на місцевій індіанці, бо хотів трахнути тут саме індіанку, і хлопці мені постарались знайти підходящий варіант.

Нічого особливого, але просто розкосі очі і інший оскал обличчя, коли страхається, інший вираз обличчя взагалі, таємниця, яку хєр просциш, треба з ними довше побути, щоби збагнути, що означає ця міміка, а насправді лиш позірно схожа на звичну міміку білої людини, але має свої потаємні ознаки чогось зовсім іншого.