Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Відкрив двері, обійшов квартиру.

Нікого.

Диво.

Ні, і це ще півдива.

Диво буде зараз: схопив ТОЙ дзеркало зі стіни та брязнув ним об трубу сантехнічну, аж загула вона литаврально, величально, тріумфально!

І затанцював від радості, і заплакав від радості задзеркалець, що лишився по цей бік дива, та згрібав осколки, аби роздати їх усій провінції — на все Лопуцьково хай того дива вистачить!

Бо можна було б і без нього.

Але ж хіба то життя?

XII. Сни збуваються

У майбутньому він опинився зопалу.

Звичайно ж, маючи під руками диво, можна мережити час і простір, в якому напрямку тобі забаглося. І нічого ж дивного, що Братанюк заглянув у дві тисячі недалекий рік, аби…

Для чого? Аби впевнитися, що ось такий товар за шістнадцять двадцять і там перебуває в ранзі невмирущого дефіциту? Чи з висоти двадцять першого століття яскравіше побачити і легше оцінити рівень сантехнічної мислі лопуцьківського КБ? Так Василя ж Андрійовича уже навіть Нобелівські долари не цікавили. А що хвилювало?

А нічого всерйоз.

Той же СНІД, переворот на Фіджах, землетрус в Мексіці, аварії під небом Флоріди і Чорнобиля, пересадки серця і канібалізм душ, наркотики і черги за м’ясом, повені в Грузії і лісові пожежі в Китаї — все це чіплялося за Братанюка, запалювало його, але горів недовго, день-два, а на третій уже був, як старий вулкан, що давно своє відплював.

Отак і професію вибрав — зопалу, а вже потім не вилазив із шлеї, бо всі тягнуть, а до нової впрягатися рішучості не вистачає.

І з одруженням — хіба не так? Сподобалася, голову затуманила, щось сказала затишне, він і закипів, а коли охолов — Мендельсон уже й фальшивить.

Отак і з дзеркалом — чи надовго?

Бо непередбачуваний Братанюк. Хоча цим, зрозуміло, не вичерпується характеристика нашого героя. Спробуй когось обрисувати однією фарбою.

Із добрими, наприклад, ясно.

Із геніями зла — тим більше. Затавруємо. Обуримося. Якщо треба — підпишемо петицію.