Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Та щоб він йому скис!

Розплата не забарилася.

Через два дні, пополудні, в ту ж самісіньку хвилину, коли Братанюк — володар дзеркала — переносився у майбутнє, про що нам ще треба буде довідатися, у його лопуцьківську квартиру увірвалася дружина.

ТОЙ, не проінструктований, запущений господарем дива і ослаблений оцтами, нікого не чекав, сидів у кріслі і зацікавлено дивився черговий випуск передачі «Це ви можете».

Все, що відбувалося далі, можна було б звести до одного слова «скандал», але ж воно загальне — кому потрібне?

— Здоров, — сказала вона. — Ти чого де такий блідий? Може, хворий?

— Здоровий я…

— А чого ж не радий, що приїхала?

— Радий, — видавлює слова, ніби йде по мінному полю.

— А чого писок одвертаєш? — дружина Братанюка точить фрази, як кинджали, і як тільки той власник товару умів від них відвертатися? По тональності зрозуміло, що милостей нічого чекати.

— Не відвертаю. І не писок у мене — лице…

— Лице… І не стидно? На тебе ж страшно глянуть!

— Чого? — щиро дивується ТОЙ.

— Бо спився!

— Та не п’ю я, — чесно зізнається задзеркалець.

— А це пляшки, значить, із-під моні? — урочисто тикає пальцем у куток.

— А-а…

— Ти б ще помукав! А де це ти ходив голий? — кидає без підготовки чергове запитання.

— Я?! — ну, це вже занадто.

— Не пам’ятаєш, значить… А в телеграмі значиться: «Твій король — голий!»