Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Цього ще не вистачало:

— Ви щось плутаєте, чесне слово…

Ляп!

— А чого це ви б’єтеся? — задзеркальцю аж образливо, його били вперше в житті!

— Так ти вже до мене на «ви», алкоголік нещасний?!

Ось тут ТОЙ і зробив абсолютно так, як зробив би, напевне, на його місці і Братанюк: використовуючи оперативний простір апартаментів, за всіма законами військової тактики і такої ж стратегії, він рвонув на висхідні позиції, тобто у ванну кімнату.

Рвучко закрився на засувку і….

І що далі?

Відчув раптом задзеркалець, що має те ж до неможливості земне грішенятко, що і Братанюк — страх. Той скрізь боявся — і на задзеркальця, виходить, перейшло?

Мабуть. Ніщо і з нічого не виникає. Істина.

Таки ж зачепив миску для прання, та задзвеніла, і дружина, розпаковуючи чемодан, почула та одразу:

— Під ванною сидиш, какаду ти без маринаду? Вилазь. Я ж усе знаю. Балдахінова розказала про всі твої зальоти. Я дзвонила їй.

— Значить, Балдахінова…

— Що ти там ще й мурчиш?

Замовк ТОЙ. І що цій жінці розкажеш? Говорить про дзеркало? Про те, де Братанюк зараз? І про себе? Не розказувати взагалі нічого? А якщо Полуботько випадково розбовтає? І чи ж повірить йому? А якщо навіть повірить, то далі що?

А якщо Братанюк не захоче повернутися?

Страшно. Це ж тоді приречений він, задзеркалець, ціле життя співіснувати поруч з Братанючкою! А вона жінка крута. Ще й, гляди, сама розкусить диво, яке породило ЙОГО.

І що тоді його життя? Адже зживе зі світу!

Не дасть же й до дзеркала підійти, не дасть. Не пустить! І якщо оцінить всі ті переваги, як Братанюк їх на соту долю оцінив, то це ж не життя буде їм обом, Братанюкові й задзеркальцю, а каторга. Точно ж може примусити жити обох із задзеркальчихами, а сама махне до якогось еміра чи шейха. Або відправить їх обох туди, звідки і задзеркальці не повертаються…

Ну, може ж таке буть?