Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Щось говорили між собою, про щось домовлялися, Братанюк чув тільки гул, ніби водночас гув цілий стадіон, а окремих голосів не чути, не розпізнати.

Про що гул? Напевне ж про те, що їм близьке і потрібне, а, гляди, н вороже, холодне, зайве, тільки все це змішане в гігантський коктейль, бо не було ще щасливця, котрий пив би тільки те одне, що йому до душі.

Інтересно, чи ще в пошані алкоголь.

Інтересно… Все інтересно.

Інтересно, чи курять і що. Чи навчилися прогнозувати погоду. Чи залатали озонну дірку над Антарктидою. Чи співають пісень і яких. Скільки коштує персональний комп’ютер. Як лопуцьківцям вдається протистояти японським впливам в сантехдизайні.

Інтересно, чому на нього ніхто не звертає уваги.

Чому?!

Місто не чує запитань.

Заклопотане своїми тривогами і задумками, бідами і показниками, воно прийняло пришельця з минулого і разом з тим не пускало в себе, противлячись Братанюкові мовчки, затято, ніби йшлося принаймні про гвалтування і скривдження честі.

Місто не бачило його й не чуло, хоч він був тут, на його асфальті, таки ж маючи право на це місце бодай тим, що жив тут законно з законною пропискою, ось на цій самій вулиці, ось цим тротуаром ходив, ось цим сквериком йшов на роботу в К.Б., он там…

Там…

Там, куди тільки-но впав погляд Братанюка, поливальна машина гасила спекоту дня, і над асфальтом пливла райдуга, ось-ось Василь Андрійович пройде крізь неї.

І повірив Василь Андрійович, що скупається в цій райдузі — і кінець сумнівам і незрозумілостям, і ось це навколишнє майбутнє прийме його, як власне дитя, і пригорне, і він житиме в ньому — довго, щасливо, безклопітно, комфортно, ну, які ще там визначення напрошуються?!

Головне — він уже ж тут!

Ось ще дзеркало прихватить із собою, коли розбереться, що й до чого, хіба він не зуміє жити так, як живуть ось ці в майках з виробничими пейзажами?

Машина вже пройшла повз, і райдуга поминула, чи просто зникла, не розбереш, а нічого не сталося, лишився, як і був — на мокрім асфальті.

Ступив на сухий хідник, озирнувся.

Сни збувалися.

Він не повірив.

Ще раз повернувся на мокрий асфальт, навіть потер підошви саидалетів об мокрий гудрон, а тоді, зовсім не вірячи самому собі, ступив на сухе, куди не дістали струмені…