Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Другий агент, уздрівши Полуботька з петрушкою в руці, зрозумів, що і його карта бита:

— Людоньки! — зацьковано заволав він на всенький базар, наче в тому був його порятунок. — Будьте ж свідками, що я опору владі не чиню і здаюся цілком добровільно.

Начальник відділу міліції, вислухавши рапорт Полуботька, тільки за голову взявся:

— Ти довго ще будеш їх водити?

На що капітан відповів з образою:

— Це останні. Хіба звідти, — він показав в небо, — закинуть. Але ми і їх, — закінчив твердо.

Начальник пильно подивився на підлеглого:

— Не сумніваюся.

І більше капітану не довіряли жодної операції.

Як потім з’ясувалося під час слідства, агенти працювали на японську корпорацію, що спеціалізувалася на розробці новітніх сантехнічних систем. Але промисловим шпигунам не вдалося дізнатися жодного лопуцьківського секрету, хоча в інших, навіть в найслабше розвинутих країнах, на базарах вони могли дізнатися практично усі суворо засекречені новини. їм не пощастило навіть дізнатися, де завод має плантації очерету. І це зрозуміло, адже очерет брали тут же, на болоті біля заводу, а в накладних значилися транспортні накрутки, розшифрування яких навіть непосвяченому вказувало, що отой двохметровий бур’ян культивується для Лопуцькова на Камчатці. Швидше всього біля гейзерів.

Між тим, аби зам’яти міжнародний скандал, а заодно і обставити західноєвропейських майстрів сантехнічного дизайну, японська фірма в терміновому порядку заключила договір на поставку очерету, закупивши водночас і патент на «ретро».

Уміють ці японці себе показати, нічого не скажеш.

Але, якщо подумати, то що вони без нашого Лопуцькова?

X. Душа

Задзеркалець збрехав Братанюку.

Та звичайно ж, якби він захотів розповісти Василю Андрійовичу, чому диво потрапило до рук саме йому, а не, скажімо, Черепахіну, який за роботою світа не бачить, то розповів би.

А якщо не розповів бодай частини того, що сам знав, то тільки тому, що…

Не боявся ж наче, бо чого йому боятися?

Не довіряв?

Так мав же вірити?