Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Одне слово, доповівши по інстанції про стопроцентне викорінення тяжкої злочинності, Полуботько чекав позачергового майорського звання, а для Василя Андрійовича — цінного подарунка.

Як мінімум, само собою.

Але капітана не зрозуміли. Може, тому, що Полуботько нікому і словом не прозрадився, як же це йому одному вдалося те, що не вдавалося цілому райвідділу за всю історію його успішної діяльності (грамоти, вимпели за так не дають).

А в цьому випадку у не дуже загартованій голові якогось обивателя може ж виникнути не зовсім просте, але дуже колюче запитання: якщо всю боротьбу із бандюгами забезпечує товариш капітан, то для чого в умовах суцільної і всюдипроникаючої економії води, електрики, тепла й бензину тримати в Лопуцькові ще й цілий штат карного і не завжди розшуку?

Полуботька якось можна було б і зрозуміти: слідом за нежданим розрубуванням злодійських вузлів у своїй провінції він збирався і намірявся рубати вузли масштабніші. Де зараз, скажімо, поцуплені ще позаторік з Музейхеппіхолла (Лондон) полотна Рембрандта? А хто обчистив найшикарніше казино «Максим» в Монте-Карло?

Це тільки уявить: весь Інтерпол уже вхекався, а тут телефонний дзвінок з України:

— Привіт, колеги! У мене тут пара вільних хвилин, то хотів вам сказати, що полотна зараз на п’яццо дель Кусто в Римі, квартира на другому поверсі, на балкончику якраз, пардон, сушаться колготи жіночі і труси протилежної статі. А злодій із казинонськими доларами якраз плює на черв’яка — він ловить рибу на озерці під Ніццою, ага, на лівому березі. Хлопці, та який гонорар, що нам, своїх не вистачає? Ага, методом дедукції. І коли у вас що де жме — можете набрать мене. Дзвоніть.

Не подзвонили.

Мабуть, не жме.

І Полуботько уже і не доживе до тих дзвінків.

І не бандитська куля, і не злодійський ніж тому причиною. А все той же нечистий процент, який валом валив з повинною.

Дурні!

Це ж треба було тільки переслухать їх усіх — віку мало! А записать, завізувать, зареєструвать, а потім ще й затвердити і проінформувать?

За папери засіли усі чергові й оперативники, зовсім необстріляні сержанти й посивілі в бойових операціях полковники, кінологи й пожежники — і все одно не просвітлювалося.

А правопорушники наче збісилися — дай висповідаться кожному. І чому він до такого життя дійшов.

Ото й було найстрашніше.

Кінчилося тим, що начальник райвідділу уже не міг і чути про Полуботька, він уже ненавидів капітана!

Та й було ж чому: Полуботько своєю всевидющістю паралізував злодійський світ, але той світ у свою чергу нокаутував лопуцьківську міліцію. Це як у тараканів, яких не оминув ні Маркес, ні Хемінгуей: як тільки їх починають винищувати посилено й енергійно, їх гени спадковості моментально перебудовуються і провокують вимираючих особин на десяти-і стократне збільшення потомства. Ти їх десять штук борною кислотою з ваніліном, а вони тобі мільйончик тараканюсиків, ти їх тисячу таблетками, а прокляті класиками комахи — по стінах, по стелі нахраписто й невідпорно, куди твоїм портосам й арамісам.

Не приведи господь, аби злодійський процент дізнався про свою нечекану перемогу. Відтепер в Лопуцьково міг красти хто завгодно і що завгодно, в яких хочеш масштабах і кожен на свій смак.

Не крали.