Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Дами і панове! Товариші! Я свято шаную вказівні персти і їх резолюції, але ж соррі: за такого валютного дефіциту в країні я із-за цих записок план не витягну. Ганьба бюрократам!

Райком, почувши проект брифінгової заяви, був ніби і не проти, райвиконком взагалі підтримував підприємливість, комсомол тим більше вирішив взяти шефство над номенклатурою секс-сервісної організації, і всім підряд хотілося валюти, аби не залежати від записок!

Вічно нам хочеться того, чого немає в державі. Був у дефіциті секс — хотілося його. Тепер греби його лопатою — валюти захотілося. А якби ще й її навалом — чого б тоді забаглося, господи? Невже виконання продовольчої програми?

Ну, Братанюкові й Полуботьку чужі постелі — нуль інтересу. І справа навіть не у відсутності конвертованої монети. Тут, здається, все простіше: от сказав собі чоловік «зась», і тримається того, як Атлант стелі. І як відрізав. І ніяким домкратом не підсадиш.

Нереально? Але чому немає права на життя ось такий літературний тип: не імпотент, не звихнутий на сексі, а поміркований навіть тоді, коли дружина гостює цілісіньке літо у батьків на селі?

Тоді поїхали далі, бо це ще не все.

Дивні події, які баламутили Лопуцьково, можливо, так і пройшли б непоміченими для шести континентів, залишаючись чортівнею місцевого значення, якби не базар.

Посидівши два вечори перед дзеркалом, Полуботько з Братанюком практично без проблем розплутали сімнадцять злочинів, які б повік вважалися нерозкритими і за які не взялися б навіть професіонали із Інтерполу. Правда, ті ніколи й не бралися, наприклад, за підміну вагона із цементом на вагон із міндобривом, з яким ніякої ні ферми, ні контори не спорудиш. І правильно, куди їм, слабакам, видохлися б.

А Полуботько розкрутив, і три злодії-домушники, чотири хабарники, вони ж запеклі спекулянти із станції техобслуговування вазівського автотабуна, плюс два грабіжники самотніх перехожих не встигли навіть отямитися і подивуватися, а вже мусіли признаватися у нетрудових доходах (вголос) і давати клятву більше ніколи в житті не красти в цьому проклятому Лопуцькові (мовчки). Вони просто були змушені, бо факти і деталі, які називав їм Полуботько, були настільки точними, а опис місця, учасників і перебігу подій такий викристалізований, що легко можна було запідозрити капітана у тому, що він сам там був.

Сказати, що правопорушники усіх мастей були ошелешені таким натиском — це нічого не сказати. Вони були паралізовані! Усі алібі летіли до чорта, якщо тільки за їх перевірку брався лопуцьківський Мегре. Дехто із тих, чия совість була, як вокзальний нужник, пробував змінити зовнішність, прописку, дружину — не виходило. Нічого не виходило!

І тоді на третій день нечистий процент провінції рвонув косяком з повинного.

Які трагедії стали відомі світові!

Люди гинуть за метал?

Та який сьогодні метал, якщо не брати до уваги міражних для широкого загалу автолюбителів кузовів, втулок, підшипників?

Перший із тих, хто прийшов з повинного вже о шостій ранку, гинув за свинячі ляшки із м’ясокомбінату. Другий і третій — за менш діабетичні, але все ж калорійні речі в пляшках, ящиках і просто насипом. І хоча б составами чи сотнями тонн. А то ж якщо не пудом, то центнером продукції і все.

Геть здрібнів поганець. Ну ніяких тобі масштабів. В Англії поштовий поїзд грабонули — це зрозуміло. В Парижі казино взяли як по нотах — всі захоплюються.

А тут…

Все взаємозв’язане: у зв’язку із вищенаведеним, дрібніють і сищики. Ну, не може народитися в Лопуцькові Ш. Холмс, бо тут уже й забули, коли хтось когось отруїв чи собакою затравив. Умови і час не ті. І, якщо вже на те пішло, кар’єризм геть тепер сищиків не заїдає, бо знають наперед: за валютчика чи перекупника наркотиків, котрі в Лопуцькові зроду не водились, медаль дати можуть.

А тут із-за баби Попихи, яку затримали за торгівлю коржиками з маком, ледве райвідділ міліції не розігнали, бо перегнули палицю. А що тут гнуть — мак він і є мак, — наркотик.

За що ще медаль? Кому, скажіть, дали її за наведення порядку із збереженням ковбас, сардельок і свинячих ніг?