Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— З половиною…

Через пару хвилин, поколупавшись на кухні, господар виніс пакунок:

— Будете перераховувати?

— Та не з руки вам мене обдурювати.

— Ой не з руки…

— Тоді доброї ночі.

— Яка там добра…

Усопцев провів гостя, і той уже з коридора сказав:

— Не проводжайте мене, Анатолію Йосиповичу, бо на вулиці щось похолодало, зовсім літо на осінь схоже.

Усопцев мовчки кивнув, він і не збирався, ошелешений, нікуди нікого проводжати…

Стоп!!!

— А чому ви мене назвали Анатолієм Йосиповичем? — перепитав з якоюсь надією і тривогою не меншою.

Тепер прийшла черга дивуватися і тривожитися незнайомцю:

— Але ж вас, громадянине Синявський, звати, якщо не помиляюся, Анатолієм Йосиповичем?

Все правильно. Синявського справді звати Анатолієм Йосиповичем.

Але він живе поверхом вище!!!

VIII. Полуботько

Час від часу Полуботько приходив до висновку, що кожному сторіччю годилося б мати своїх мушкетерів.

Не хотілося б бути категоричним, але капітан, здається, нерідко відчував себе гасконцем — невгомонним і невтомним, красивим і проворним, як біс, потрібним воднораз королям і королевам. Та мало на кого нам, чоловікам, хочеться бути схожим. При цьому здебільшого і не утруднюємо себе розмірковуваннями про те, що не вирізняємося ніколи ні відчайдушністю, ні нахрапистістю, а про перелюбство якось і думати не з руки, бо зовсім не тої закваски.

Хоча хто зна, якби побували в бувальцях, то, може, й інакшої горяка тягли.