Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Неотоварений, — чесно зізнався капітан.

— А чого ж тут миготиш? — підозріло запитала третя фігура, зовсім як сушена груша в «Дарах природи» — зморшкувата і в пилюці.

Полуботько не спішив відповідати. Ось тепер він уже твердо вірив: це ті, котрі йому потрібні і котрі були, як і всі злісні правопорушники — з невисоким інтелектом і з ще нижчим рівнем інтересів та хоббі, з важким дитинством і розхристаною юністю, що з головою видавало в кінцевому підсумку педагогічно-виховні прорахунки наших дитсадків, початкової і середньої шкіл (правда, все це було до реформи), громадських організацій, трудових колективів і вихователів виправно-трудових колоній, які не зуміли знайти підходу до складних характерів.

Далі, власне, мовчати було не з руки:

— Я, хлопці, не за пивом. Я за вами.

— Що, діло якесь є? Так ми сьогодні вихідні, ми вже своє вночі відробили, на пиво вистачить, — прокоментував чоловік з таранею.

— І не тільки на пиво, — продовжив молодик із поношеним обличчям.

— Хто не ризикує — той не п’є шампанського, — підсумувала сушена груша.

— Ось того я за вами і прийшов, — пояснив капітан. — Я з міліції. З приводу склотари.

Фігура з таранею недовірливо посміхалася.

Другий молодик вперше в житті схопився за голову.

Сухофрукт не хотів повторюватися — артистична, видно, натура, а тому почав битися головою об стіну ларка.

Полуботько спинив:

— Це ж державне! Не спішіть ламать, не знаю, як вас…

— Бударенком я пишуся, громадянине полковнику!

— Та капітан я. Поки що. То підемо, мабуть, та розкажете, як брали приймальний пункт?

Злодії приречено засопіли. Чистильник тарані заскреготів зубами:

— І хто ж нас заклав, га? Ну жодного ж слідочка там, га?

— Сліди залишає навіть той, хто нічого не залишає, — сказав, як відрізав, Полуботько. І аби вже уточнити, запитав:

— То це й Усопцева ви обібрали?