Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Мама міа! — просіяв Бударенко. — І ви йому повірили? Дайте допити пиво, і я вам таку трагедію розкажу!

— Допивайте.

— А може, і вам би зараз, га? Вечір же, тихо, після вісімнадцяти, га? Та й ви ж у штатському? Чи при виконанні?

Логіка була не бездоганна, і Полуботько знав би, що відповісти, тільки ж все хотів угробити Братанюк, котрий якраз у цей момент гвалтонув перед дзеркалом:

— Хочу, щоб кум був тут!!!

Перед умивальником куми були тепер явно діаметрального настрою. Полуботько закипів:

— Ти навіщо мене назад притягнув?!

— Бо я думав, що вони можуть тебе отруїти. Підсипати снотворного. Он я читав у Вайнерів: там теж пиво…

— Індик думав! Давай назад, терміново!

— Сам просися, — образився Братанюк.

— Хочу до грабіжників! Я — в їх компанії! — скомандував капітан.

І через дві секунди він знову сидів за ларком на якомусь перевернутому ящику, ждучи, доки Бударенко доп’є пиво. А той ще довго не міг закрити рота й потрапити туди бокалом. І було від чого. Секундою раніше капітана тут не було, це він міг би поклястися своєю свободою, вік її не бачить, а тепер цей проворний міліцейський хмир є!

Перевертень!

Бударенко сам не знав, наскільки близький до розгадки дива, але ж виховання брало своє, чого не нафантазуєш, коли все відбувається з небаченою швидкістю: вдосвіта вивезли пляшки з одного пункту склотари, в дев’ять здали в іншому, а ввечері вже капітан жде, доки доцмулять пиво, аби відправити в КПЗ!

Треба перекваліфіковуватися, прийшов до висновку колишній власник тарані.

Треба зав’язувати, трохи демократичніше мислив Пошарпаний.

Треба було змиватися, каявся Бударенко.

— А Усопцев? — нагадав Полуботько.

Усопцеву подзвонили рівно опівночі.

Той виглянув у віконечко, дзвонив явно незнайомий, але дуже симпатичний інтелігентний молодик.