Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Чого ж, у вас вистачає людей без бажань.

— Ну, не скажіть. Їсти-пити хочуть усі.

— Це не бажання. Фізіологічна потреба.

— А діти? Продовження роду? Любов — це бажання?

Братанюк спитав так, а на думку спало зовсім інше. Хіба ж наша промисловість така нікудишня, що не може освоїти серійного випуску дива? Тим більше, ціна їм — ні про що й говорити. Ну, на перших порах продавати не всім підряд, а тільки морально стійким і перевіреним. Це ж як можна було б демографічну ситуацію поліпшити! Тільки ж хто буде давати довідки на право придбання? Хто замовить слово? Хто відповідатиме?

— Перепрошую, але це не входить у мою компетенцію, це вже ваші проблеми, — всезнаючий ТОЙ знав, про що думав Братанюк.

— Ви говорите як бюрократ…

— Чого від вас не навчишся…

— Але я не звик так говорити!

— Ви представник п’яти мільярдів! І за останніми даними, як стверджує експрес-аналіз, серед землян на сьогодні акумулюється на 37 процентів бажань менше, ніж було, скажімо, в 1960 році. Всього якихось чверть століття з хвостиком! Хіба вам треба доказувати, що людина без бажань — мертва? Хіба я маю вам про це говорити, Василю Дмитровичу? — закінчив ТОЙ навіть якось роздратовано. А може, це просто здалося.

Братанюк розгубився. Щось у цю хвилю було покладено на його плечі важке, неосяжне й гірке і, може, тому, чи насамперед тому, він посміхнувся. Гірко.

ТОЙ помітив усмішку:

— Бачите, ви розучилися сміятися. Та й хіба тільки ви? Читайте газети: в тридцять дев’ятому році середньостатистичний француз сміявся щодень 19 хвилин, через сорок років — уже всього 6, а сьогодні — одну хвилину. Одну, Братанюк! І це із 1440, які є в добі!

— І що це значить?

— А це значить, що ви потроху розучилися спілкуватися. Бо що таке сміх? Це своєрідна мова, звернена до співбесідника. І в залежності від обставин і настрою вона буває найрізноманітнішою і передає багато відтінків почуттів. За п’ять-сім секунд, стільки, як правило, триває сміх, викристалізовується, що він таке, природній він чи штучний, крижаний чи улесливий, такий, що викликає симпатію чи роздратування. Дати додаткову інформацію? Прошу: короткий чи, навпаки, повільний виводить людей із рівноваги, а тривалий сміх імпонує. У колективі люди частіше всього сміються разом і разом же замовкають. Сміх — найпрекрасніша інфекція, яку я тільки знаю.

У Братанюка вселився біс протиріччя:

— Але сміх без причини…

— І навряд чи веселий дурень переважить смутного мудреця, ви це хотіли сказати? Але ж цього ніхто не заперечує.

— А якщо не до сміху?

— Цілим континентам не до сміху? Так не буває. Тільки люди здатні сміятися над бідою, і тим стають від неї вищими. А якщо над злом сміються, а воно живе… Тоді це справді трагедія. Або сміх був беззубим. Безкрилим. І тоді плакати треба. Сміються до сліз. Але ще нікого із нормальних людей сльози не приводили до сміху. Ви не погоджуєтеся?