Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— ТАМ. Це де?

— ТАМ.

— Ясно, — примирливо сказав Братанюк, хоч йому нічого не розвиднялося. — Але ви сказали «колись»…

— Значить, часових меж вашого володіння дзеркалом немає. Доки житимемо — доти й дива.

— Але платить?!

— Далося ж вам… Ми не торгуємо. Чи, може, й краще — платить? Тоді платить, звичайно, треба. Платить будемо разом. Тільки в експерименті це називається так: заміщенням енергії. Взаємопроникненням генних систем. Банків пам’яті. Почуттів. Бажань. Зрештою, суть справді у цьому слові, яке ви, не знаю, з якої причини, пов’язуєте виключно із словом «торг».

— Складно.

— А що сьогодні просто? Природа — просто? Космос — просто? Чоловік і жінка — просто? Старість, постійні хвороби, самота — просто? П’ять мільярдів на такій маленькій планетні — просто?

— Я над цим якось не задумувався. Якось не випадало…

— Але я задумувався, Василю Андрійовичу, якщо ви навіть про це й думати не будете. Все нормально. Отак ми пов’язані з вами. Але якби інших проблем не було. Он Балдахінова сьогодні розповідала про свою туристичну подорож у Братіславу. Гід у них був словак, то розказував за кавою, що він має із дочкою «старості». Проблеми, значить. Ні, в них теж є слово «проблеми», але є й оце ось симпатичне «старості»: проблеми, значить, які роблять нас старими. Отак, Василю Андрійовичу… Можна жити з купою проблем і почуватися молодим і юним. А старості — вони і є старості…

— Ви радите мені мати поменше старості?

— Це я нам раджу… Я ж теж старію разом з вами. Я не мав би цього говорити, але я теж подивився в дзеркало…

Настороженість Братанюкова пройшла, і він дивився тепер на двійника із змішаним почуттям заздрості до ТОГО, котрий знає таки ж більше від нього, тоді очі в дзеркалі справді не збрехали, і гість відвертий, але ж що йому і приховувати, адже не вороги. Експеримент? Ну що ж, хай буде експеримент. Заміщення енергії? Взаємопроникнення? Хай і це буде. Але щось залишається.

— Слухайте, у мене є трохи коньяку…

— Вибачте, я ж не п’ю.

— Зовсім? — здивувався Братанюк. — Але ж я…

— Я вже казав, що ми не у всьому однакові. Я абстинент чистий. Абсолютний.

— Слово честі, я не хотів.

— Та нічого. Не я вибирав вас, і не ви вибрали мене. Будемо вважати, доля. Судьба. Фатум. Міг бути інший власник дзеркала, і тоді я змушений був з’явитися в іншій, так би мовити, іпостасі. Міг і зовсім не з’явиться.

— Задзеркалець — і раптом без роботи?