Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

І тільки встиг зрозуміти, що коли зразу не заріжуть, буть йому ангелом.

І вже було ледве не пощастило Неандертайлу — встала найстаріша амазонка із кам’яного трону:

— Одноперсниці! — рече вона не по-нашому. — Не спішіть давить і нищить цей протилежний нам організм. Ми ж тільки що рішали проблему матеріально-технічного постачання. Самі ж чули з вуст інтенданші: на все наше військо залишилося хіба два батальйони чоловіків. І то після наказу з’явитися для продовження роду половину одразу радикуліт почне мучити, або на гіпертонію все валитимуть, ще взвод відгули за святкові дні потребує, а тих, котрі лишаться, хоч в лотерею розігруй! Стид! А військо тільки тоді бойове, коли має настрій. А де ж, геройки мої одноперсі, той настрій візьметься, якщо мужики переведуться? Отож, хай живе. Може, пустимо його другим сортом. Або буде на підхваті.

Сподобалася воїнству промова, загуло воно схвально, мовляв, чого ж тут роздумовувать. Але ж знайшлася відьма, знайшлася!

— Дозволь запитати, о, повелительнице! — піднялася одна дебела з дротиком і списом, на древку якого штук сто чоловічків каменем видряпано. Руда, як вогонь.

— Питай, Рудокоса.

— Оце слухала я тебе, о повелительнице, живи вічно й акуратно, і дивувалася: ну скільки про тих халтурників можна говорити? То хворі, то немічні, то голодні вони, то холодні, то дітей годують, то на бюлетенях! А ми їх прощаємо та прощаємо, — продовжувала провокаторка, — а вони паскудяться та паскудяться, тільки б з дітьми сидіти та дебатувати, чия скільки барахла з війни притягла. Ну де таке раніше було, га?

— Ніколи не було, факт! — підвивають одноперсі.

— А кого за все це ну, скажімо, за останню п’ятирічку, прирізали привселюдно, чи бодай одрізали щось, аби іншим наука була?

— Та де! — розлютовується потроху військо. — Ті бородаті тільки й знають, що поправлятися та прикраси міняють: сьогодні одну пов’язку на бедро тулять, а завтра ще якусь, тьху!

— Тьху на них! Тьху! Гань-ба! Гань-ба!

Підняла руку генеральша, зупиняючи гармидер:

— Правду має Рудокоса, розпаскудилося чоловіцтво. І ми тут, — обвела рукою навколо себе, — прийшли до висновку, що пора вживати радикальних заходів.

Військо зааплодувало.

— Аби не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, — продовжувала найзнатніша амазонка, — утворимо комісію для складання переліку тих питань, які нам потрібно буде обговорити. Через десять днів отут, на святому місці, в самім центрі Феміскіри, знову зберемося і ви назвете імена тих, хто повинен увійти до комісії. Подумайте, обговоріть кандидатури повзводно, поротно, побатальйонно і намітьте, кого з чоловіків приколоти, аби не годувати задарма.

— Хай буде так! — загуло амазонство, і Настя вже була повірила, що про неї забуто.

І Неандертайло, з подивом пізнаючи знайому технологію вироблення рішень, вирішив, що усе минулося.

— А сьогодні ти, Рудокосо, вирішуй, що робити з цим куцим, — без усякого зв’язку з попереднім проголосила раптом повелительниця одногрудих, і наш шукач ангелиць з жахом уявив сто першого чоловіка на геть задряпаному древкові списа.

Вклонилася богатирка:

— Видно, сама доля послала нам цього безбородого з підтяжками. Я дарую його своїй дочці Насті. Ну, а якщо громада скаже, то сама займуся, бо до душі мені цей куценький, ух, до душі…