Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Неандертайло завершив його в солодких муках.

Звичайно ж, він ніколи не думав його кінчати. Але оті пошуки…

У даному випадку доля справді прикро позбиткувалася над чоловіком: він непрофесійно виклав бажання перед дзеркалом.

Чому йому захотілося рвонути до амазонок — тепер уже можна хіба здогадуватися. Може, тому, що ніколи про них не читав, а тільки чув, що були такі, що били вони не то греків, не то гусарів, що були вони якимись нашими земляками, що любили воювать, одним словом, що жінки вони були непересічні. І цілком можливо, що одна з них — та сама…

Непрофесійно ж викладено запитання тому, що з однаковим успіхом Неандертайло міг розкошувати в амазонок багатих і на осіб чоловічої статі ласих у масштабах континентів зовсім недалеких від Лопуцькова, але ж язик уже бовкнув:

— Б-бажаю отак зразу до первісних амазонок! До тих!

Оце уточнення, я так думаю, і вкоротило йому віку.

У них, тобто в амазонок, якраз йшла виробнича нарада, чи, якщо хочете, симпозіум, де гостро дебатувалося питання матеріально-технічного забезпечення війська. А на порядку денному ще стояла й персональна справа воїнки Насті, котра не збиралася випалювати собі грудь, як у всіх, і тим самим ну начисто псувала загальний вигляд муштрованого жіноцтва. Бо ж у кожному війську, якщо воно тільки не чортійщо, має все бути однаковісінько стандартне заради вищого порядку. А порядок забезпечує перемогу. А перемога примножує силу. А сила вселяє жах у ворогів.

І жінки завжди знають точно, навіщо їм порядок.

Отож, з огляду на архіважливість стандартності в ім’я військового порядку, воїнка Настя мала б порозуміти, що мода була, є і буде, що це нормально і здорово, коли усі аж оглядаються і назавтра усі так хочуть ходити і навіть ходять. Але якщо ти ходиш сама, а інших не приваблює, то яка ж це мода?

І коли більшість жінок почала стверджувати, що Настина мода — це щось потворне і калікувате, то молодій лучниці варто було прислухатись до поради: от подорослішаєш, дівко, а тоді, прошу, носи, що хочеш і скільки хочеш. Хоч і три. А тепер порядок — він для всіх.

І треба ж було, щоб на цю дискусію якраз і придимів Неандертайло. Доля судила йому опинитися буквально поруч з модницею, котра виклично стояла перед гуртом войовничих товаришок, надаючи дисонансу цілому війську однією своєю зайвою груддю.

Отой дисонанс приголомшив Неандертайла.

Із історичними фактами у нього було слабкувато, то це ще півбіди. Ну, не знав, що Гіппократ не без остраху остерігав, буцімто кожна амазонка приречена на дівування, доки не заколе чи не заріже трьох ворогів. Отож, через те вони наввипередки шукали, кого із мужиків сьогодні зарізать, а кого в кінці кварталу.

Само собою, вже тоді були серед чоловіків особи, які ганьбили чоловічий рід, отож не дуже й шкода, що їх різано-колото амазонськими військами. Природний, так би мовити, відбір. І окремі ж чоловіки мали подеколи ще й шанс вижити. Але ж скільки хороших хлопців через свою стидливість в сиру землю лягло! Скільки самі на списи й дротики полізли, не витримавши наруги!

Ну, про останнє, приміром, Гіппократ мовчить, і тут його можна зрозуміти. Що йому, усі наші чоловічі мрії губить?

Але ж коли вже Неандертайло оглянувся навколо, то хіба не міг він, сім разів жонатий і стільки ж разів розведений, по очах дізнатися, що ці дівки войовничі?

А він вперся в дисонанс лучниці — і ні мур-мур.

А навколо ж ціла армія, котрій дівоцтво так набридло, як Неандертайлу аліменти, а очі ж у всіх — куди твоїм березневим котам, ну наділи б бідного інженера на спис і не моргнули б, аби тільки вважатися тричі вбивцями, найшли, чим хвалитися. Та й що їм — міліцій тоді ще не було, це ж триста років до нашої ери, ще натуральний канібалізм процвітав, як сьогодні подекуди духовний, а Неандертайлу звідки було знати, куди його занесло?

Стоїть, бідний, відчуває, що попався, але куди?!