Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Спасибі, Васю, за жениха. Не судилося.

І заплакала.

Пахло від неї медом, і ТОЙ подумав, що була Катерина на пасіці.

А сусідка рівнесенько через час, що його відміряно природою, народить сина. Якби ми мали хоч яку невірненьку фресочку з того, хто пригощав Катерину в гридниці, то одразу можна було б підтвердити, що дитятко — викапаний князь, князеня, але ж хто нині вірить у такі казки?

Дивну красу мав хлопчик, котрого Катерина хотіла назвати, як і батька, але збагнула раптом, що там, у княжих покоях, якось і не додумалася спитати, чи це Всеволод був, чи Володимир, отож назвала дитя скромно — Святославом, Славиком, а по-батькові Васильовичем, на честь того, хто послав їй незбагненну зустріч, про яку вона не скаже ніколи й нікому, навіть перед смертю.

Шкода говорити!

IV. Неандертайло

Незбагненні шляхи мислі людської.

Поставила доля перед дзеркалом Братанюка — опинився в королеви.

Сусідку — ту занесло прямісінько в Київську Русь.

І ніякого результату у плані заміжжя.

От перенеслася б у Тюмень — заміж би вийшла. Ще й комсомольське весілля б, гляди, відгриміло! Так ні, князя подавай. А обтяжені князівськими званнями навіть з платними концертами на ударні будови не дуже рвуться. Зате женихів там — греблю гати.

Не дорветься до дзеркала Балдахінова, колегиня Братанюкова. Ми її і ставить перед дивом не будемо, бо усі без винятку бажання Ліди Гнатівни зводяться до того, щоб схуднути. Обіцяй їй безсмертя укупі з пташиним молоком — погодиться виключно з однією умовою: до бісової мамки зайві кілограми!

Що на умі у Черепахіна, постав його перед дзеркалом, теж відомо: попросить, аби йому не заважали працювати. І все.

Дивний Черепахін, ой, дивний.

У всякому разі, якщо виключно всі бажання людини зводяться тільки до того, аби не заважали працювати, то це, погодьтеся, насторожує.

Одне слово, нецікавий Черепахін для загалу.

Ось Неандертайло — зовсім інший. ав цей чоловік уяву, що її, м’яко кажучи, можна б назвати хворобливою.

У свої тридцять сім він одружувався всьоме, такий темп визначився, скоріше всього, тому, що у кожній новій знайомій прагнув чітко побачити чи вона ангел, чи відьма. Фіфті-фіфті, як кажуть тетчерівські земляки, не проходило.

Але вічно виходило так, що ангелиць розхапували до того, як їх хотів одхватити Неандертайло. До всього, проблема полягала в тому, що хвостів у відьмочок зразу ж не роздивишся, треба час, а коли, гляди, того хвоста налапаєш, то вже в паспорті і ще одна сторінка заповнена.