Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Князь я, — таки ж відповів, — але звідки прийшла? І як пройшла?

Питаючи отак, починає здогадуватись, що то вірні дружинники, аби смуток княжий розвіяти, погнали кіньми берегами Дніпра, аби знайти найвродливіших і привести до двору.

А Катерина, й не відповідаючи, сама продовжує допитуватися:

— Князь, значить… А чим докажеш?

— Дивна жона. Покличу гриднів — підтвердять.

— Не клич. Я ж неодягнена, ганьби тобі нароблю.

Роздивляється князь пильно свою гостю — таки догодили слуги, вродливу, ой вродливу привели, тільки ж чию?

— Якого ж ти роду? За ким віддана?

— Катерина я, князю, а прізвище що тобі скаже? І не віддана я, князя все чекала, дурна. А воно всяке підпливало: то з доцентською зарплатою, але з аліментами, то без аліментів, але й без доцентства…

— Дивна річ твоя. І не збагну усього — доценти, аліменти… Це гірше за печенігів?

— Куди твоїм печенігам. Але що тобі до того? Якщо й справді князь — зустрічай по-князівськи. Чи маєш справу яку нагальну?

— Нагальні встиг вирішити, — аж сам не вірить, що все отак розказує жоні незнайомій, невідданій; це ж гріх який, аби такій стиглій — та без мужа. І не віриться, що так вести себе може, як рівня, мабуть, же хитрить, що без роду, точно ж з якогось королівського двору, і одягнена по-заморськи, і коштовності такі, яких і не доводилося бачити — на шиї золота павутина ланцюжка, таку тонку роботу й не знати, де роблять, а на пальці перстень з багрянистим каменем!

— Імператриця?

Сміється Катерина, порозумівши, що то її рубіновий камінець, придбаний ще студенткою, так подивував князя.

— Хочеш, і тебе зроблю імператором?

Дивно дивиться князь на жону, ніяк не збагне, чом усміх б’ється у звабливих кутиках вуст. Така й справді може зробити владарем. Сплесне в долоні:

— Трапезу для мене й Катерини! І нікого більш!

І до гості:

— Тобі не холодно в цьому корзно?

Всадить її ошую од себе, а сам одесную, перед тим накинувши ведмедно на лаву, аби тепліше, зручніше.