Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

Перше, що вилетіло із оббритого рота, було елементарне, вічне й універсальне:

— Чортійщо!

Не помогло зовсім.

Братанюк із дзеркала і не подумав відкривати рота.

Треба було міняти тактику, і тоді недоголений матеріаліст оголосив більш підходяще:

— Такого не може буть!

Таке було.

Здогадка боляче шпигонула натреноване стресами серце, і коли Братанюк для її перевірки надумав піднести пальця до власного носа, а потім одразу клацнув зубами, то ТОЙ тільки здивовано нахилив голову до плеча і навіть зітхнув (Василь Андрійович міг поклястися в цьому!), мовляв, ну що з тебе взяти, дітвака?

А дітвак не мав сил боронитися від співчутливого до самого себе обличчя, таки ж свого, навіть свіжий поріз на бороді — сьогоднішній, от тільки очі якісь незнайомі, ніби трішечки мудріші, ніби знали куди більше, аніж він тут сам, перед дзеркалом, хоча що могло змінитися за сьогоднішній ранок?

Братанюк аж закрив очі від страху, що все це — наслідок неурівноваженого холостяцького життя, що краще б уже швидше дружина верталася, що пора на роботу, а серце аж зайшлося, от-от вискочить та побіжить самотненьке!

Спокійно, спокійно, зайнявся аутотренінгом Братанюк, спокійно, ти вже зовсім спокійний, нічого не трапилося, погода нормальна і в тебе все нормально, вдягайся і на роботу, ну!

Ось тепер, знову заплющивши і знову відкривши очі, Братанюк не встиг здивуватися. Приречено дивився в дзеркало, де якраз він, тобто двійник, вискакував із під’їзду, на ходу натягаючи піджак, звично дивлячись на небо, чи нічого не сіється, не падає і не думає впасти, а потім навпрошки через скверик — до масивних дверей, біля яких, чекаючи зміни о дев’ятій, зосереджено сонно стоїть вахтер Юрій Іванович, чи й не в десятитисячний раз прискіпливо перечитуючи вивіску: «Завод пластмасових сантехвиробів. Конструкторське бюро».

Братанюк кинувся до вікна в кімнаті. Все правильно: ТОЙ, із задзеркалля, якраз встигає обігнати в скверику Балдахінову, щось сказати їй, щось вислухати у відповідь і навіть послати поцілунок з долоні!

П’ятірку вициганив до авансу, зрозумів Василь Андрійович і миттю полетів до дзеркала.

ТОЙ якраз входить у відділ, кидає усім «здрастє!», таке ж вислуховує, сідає за свій стіл і витягає нижню шухляду.

Неймовірно. Парадоксально. Неможливо. Ніхто не помічає підміни! Неандертайло переглядає свіжу пресу. Балдахінова, ледь ворушачи губами, студіює рецепт похудіння з допомогою яблучного оцту. Тільки Черепахін сидить над паперами, і не набридає ж.

І хоча б хтось щось запідозрив!

А ТОЙ, до речі, це Братанюк тепер додивився, кросворд розв’язує, вміщений в «Україні». Ага, на чому ж це він учора сам зупинився? По вертикалі був Шмідт, по горизонталі комаха з ДДТ в генах.

Братанюк аж напружився, щоб ТОЙ вписав у кліточки «довгоносик». Але задзеркалець не спішить. Не знає, чи що?

Телефон!