Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Боже борони. Це я так, наслухався от тих грішників. А в Ноя одна тільки коза, я перевіряв. Доїться, як корова.

— Тоді може буть. А ти перевіряв, де Ной будматеріали взяв на ковчег?

— Якщо по документах, то все по-божому. На все квитанції: гофер — із лісоторгового складу, цвяхи з нашого божпостачу, хіба сіно для кози — точно ж на своєму березі стільки не накосиш.

— Десь купив, видно, у вашої серафимської братії. За півлітри нектару.

— Якщо це правда, то спопелю винних!

— Уже бачу, як смаляться… Не знайдеш. Сам же, мабуть, цмулив. Ну, добре, не виправдовуйся, бо по писку видно, що винен. Давай думать, що з цим Ноєм робить. Думать… Думаю… Думаю… Придумав!

— Розумні ви, господи.

— Не підлизуйся. Так я придумав: скажеш Ною, хай далі ліпить свого крейсера, хоч і неділя. Тільки скажи це йому тет-а-тет.

— Не розумію я ваших, боже, слів закордонних.

— Як сам кажеш всякі гіперболи, то нічого, а тут зовсім турок. Коротко кажучи, як буде сам, отоді і скажеш. Домовся: як тільки почує суглобами, що вже потоп завтра — хай негайно подзвонить. Дві копійки можеш дать. І чергових ангелів на комутаторі попередь, щоб з’єднували, якщо навіть це серед ночі.

— А навіщо дзвонить?

— А ми зразу свою волю господню об’явимо, що це кара грішникам — потоп. І само собою — за ігнорування мене і моєї волі.

— Ох і мудро ж!

— А ти як думав? Як умію, так і роблю. Як папаша Мюллер.

— А якщо він не захоче дзвонить?

— Не може буть. Погано ти знаєш психологію грішників. Кожному ж хочеться буть праведним. А ти якраз і пообіцяєш, що зробимо праведним і його, і все його потомство, ну, як книжка пише. Чи писатиме?

— Писатиме.

— О. І тільки йому одному дозволю своєю божою волею плодиться, розмножуваться і наповнювать та володіть землею.

— А без дозволу хіба не можна?

— Щастя твоє, що я ще лайки не придумав. Все часу нема. Але ж треба, бо ви ж усі тут, хоч і в серафимському чині, інколи не хочете варити. Чи придурюєтеся. Плодиться і множиться можна і без нашої волі, але ж це гріх.