Розділ «СІЗІФОВІ КЛОПОТИ»

— Ясно тепер. То вже йти?

— Іди з богом.

— І ви підете?

— Приказка така, дурню! Йди, а я ще подумаю…

…І врятувався Ной, як і планував господь, але ж звідки було знати Самому, що, знайшовши милість в очах його, творець ковчега тим самим вилікується від ревматизму? І ні суглобчика не крутитиме відтоді у нього, ні суставчика? І що відтоді так і забували включати в штат творців прогнозів ревматиків?

Ось тому і до цього часу нащадки Ноєві множаться і плодяться, кози дояться, як корови.

А достовірного прогнозу погоди нема.

ДЗЕРКАЛО

Повість-печаль

І. Таємниці королівського двору

Розумна голова, але дурному дісталася.

Хе! Ліда Гнатівна завжди мала рацію, а ось тут помиляється.

Братанюк дивився на свою голову, яка віддзеркалювалася навпроти, і йому було приємно, що у нього на плечах таке диво. Нижче, як безапеляційно заявила Балдахінова, з дивом було туго. Але навіщо воно там?

Треба зранку ж зайти до неї і позичити п’ятірку.

Більше перед авансом не було у кого просити. Менше теж.

А рука звично тягала бритву по щоках — їх Братанюк підпирав язиком, щоб не залишилося щетинячих острівків, і двійник у дзеркалі теж старанно підсовував язика під одну й другу щоки й нарешті, завершуючи вранішнє микання вічно недоношеної бороди, Братанюк навіть дозволив підморгнути своєму двійнику: пора, мовляв, хлопе, тупати на роботу, пішли.

Підморгнуть — підморгнув, а потупати не зміг.

Протер очі, ніби сумніваючись, і ще більше злякався: той Братанюк, із задзеркалля, і не думав підморгувати, не протирав очі, не дивувався і зовсім не лякався.

Якби дзеркальне відображення показало язика або відвернулося, або навіть показало дулю — це Братанюк міг би зрозуміти.

Але воно дивилося зовсім серйозно, прямісінько в очі Василю Андрійовичу.