Не вбивай. Батурин.

по старій звичці краще їм було старе, хоч і погане, але відоме, ніж нове, хоч краще, та непевне.

На гетьмані не видно було ніякої зміни. Як звичайно, ввічливо відклонювався тим, що здоровили

його, і, розглядаючи по таборі шведськім, балакав на тую тему зі своїми.

Заграли козацькі сурми. Гаркнули шведські барабани, військова музика заграла

вітального марша, і гетьман, не дожидаючись ні чури, ні Кендзеровського, щоб притримали

стрем'я, жваво, як козак, зіскочив з коня.

Король Карло чекав на ґанку.

Був без шапки. Вітер розвівав жмутки неслухняного волосся, що ніби пера торчали на

високому лобі. Гетьман і собі скинув соболеву шапку.

Зустрінулися на сходах і привіталися в латинській мові.

Король Карло, як звичайно при зустрічі з людьми, навіть зі знайомими, був ніби

збентежений. Кланявся і запрошував у двір.

В сінях чури й лакеї помогли старшинам скидати шуби й плащі, гетьманові хотів по

старому германському звичаю помогти король.

Назверх оба вони не відрізнялися від своїх, людей.

Були, може, навіть бідніше вбрані від них.

Король у своїм полинялім каптані, защібнутім на всі гузики, у високих, поза коліна,

чоботах і лосевих штанах, гетьман у контуші темно-синьої краски з жовтими оздобами. Краски

були ті самі, ті самі державні коліри.

І шведи, й козаки завважили це. Увійшли в більшу кімнату, в котрій дожидали вже канцлер