Не вбивай. Батурин.

За вечерею Карло був такий розмовний, як давно.

КОРОЛЬ І ГЕТЬМАН

Дня 8 (н. с.) листопада коло 9 години вранці на дорозі з Орлівки до Гірок появився цей

самий відділ, що вчера під вечір.

В головній кватирі знали вже, хто це. Надворний маршал фон Дібен заздалегідь приладив

усе, що було потрібне, щоб гідно приняти знатного гостя.

Ранок був зимний, але погідний. Сонце продиралося крізь поранню імлу. І тоді ніби

оживали й мерехтіли, аж горіли, дорогі самоцвіти на старшинських спинках, на гузиках і золотих

шнурах, котрими обшиті були їх контуші.

Сивий арабський кінь гордовито ступав під гетьманом.

Перед гетьманом їхав Войнаровський з гетьманською похідною булавою. За ним маяв

білий бунчук. Біля гетьмана, праворуч. Орлик, задуманий, як звичайно, і, як звичайно, ніби

сумним.

Ліворуч генеральний хорунжий Іван Сулима, генеральний осаул Максимович, за ними

лубенський полковник Зелен-ський, миргородський Апостол, охочекомонний Кожухівський,

генеральний обозний Ломиковський і другі. Дальше гетьманський канцелярист Чуйкевич,

покоєвий Кендзеровський і вибрані компанійці з полків Кожухівського й Апостола. Ці замикали

похід.

Усіх старшин годі ж було гетьманові забирати з собою; залишилися, щоб стерегти козаків,

які, як воно звичайно в таких припадках буває, бентежилися переходом гетьмана до шведів, бо і