Не вбивай. Батурин.

разом із тим живою і несилуваною латинською мовою, що кращою і найстарші віком і службою

упсальські магістри не балакали. Піпер зразу з цікавістю, а там прямо з захопленням слухав

краснорічивої промови українського гетьмана. Цей радісно вітав його милість короля хороброго

шведського народу на багатій, ворогами поневоленій українській землі, котрої Бог зробив його

регіментарем у такі важкі часи. Просив, щоб його милість король, продовжуючи традиції свого

славного діда, поміг Україні добути собі волю, та просив покірно, щоб його милість король не

виливав свого справедливого гніву на цей безталанний край і на його мешканців, що вони були

йому дотепер ворогами і щолиш нині стають його вірними союзниками, але йшли вони за

ворожими хоругвами не по власній вільній волі, а присилувані до того московським ярмом. З

того насильства він, гетьман України, хоче її увільнити на все, і тому приходить до його

королівської милості з предложенням вірної дружби.

Піпер дивився, яке вражіння зробить ця промова на короля Карла. Бачив, як усмішка на

королівських устах кудись ховалася, а натомість появлялися на високому чолі морщини глибокої

задуми.

Старий гетьман робив вражіння на молодого короля. Піпер знав, що Карло любить гарну

латинську мову, але сам вправно нею не вміє говорити, й тішився в душі, що знайшовся хтось,

хто вміє щось краще, ніж його милість король.

Король, вислухавши промови, хвилину мовчав безрадно. — Дякую, дякую вашій милості,

— говорив, збентежений. — Рад вволити вашому бажанню. Сподіюсь, що будемо собі добрими

товаришами.