Не вбивай. Батурин.

граф Піпер, квартирмайстер Гілленкрок, верховний суддя, два генерал-ад'ютанти і ще кількох

вищих офіцерів його милості.

Ані похідного престолу, ні навіть окремого якогось розкішного крісла для короля не було,

всі признаки його державної і військової влади окривалися в нім самім.

Гетьман хвилину ждав, поки король не сяде, щоб виголосити до нього вітальну орацію.

Король завважив це, присунув крісло і попросив гетьмана сідати.

Сам стояв. Канцлер Піпер скривився, ніби цитрину вкусив, і шепнув по-шведськи до

Гілленкрока:

— Його милість уводить оригінальні звичаї.

Гілленкрок не перечив.

— А може, прямо не подумає, що робить.

— Пора ж і думати, — відповів канцлер, приглядаючися гетьманові оком старого

дипломата.

Начитавшися та наслухавшися чимало неприхильних для козаків реляцій та оповідань,

уявляв собі козацького гетьмана людиною полудикою, грізною, малоосвіченою. Аж нараз

побачив чоловіка, котрого кождий крок і кождий рух свідчив якраз про щось друге, а саме про

дуже високу культуру і про незвичайно вироблені товариські форми.

— Тільки у фрак і в перуку його вбери — і хоч попід руки з le Roi soleil на паркети пускай,

— шептав до себе граф Піпер. Та ще більше здивувався він, коли гетьман, згодившися

остаточно на те, щоб король стоячи слухав його, став говорити промову, та такою-то гарною, а