Не вбивай. Батурин.

Натякав на давні шведсько-українські традиції, але видно було, як важко було йому і

взагалі шведам вдержатися в тім офіціальнім тоні. І тому король дуже був рад, коли по тім

офіціальнім привітанню почалася товариська розмова на тему війни, москалів, царя Петра і

всякої щоденної злоби. Поважне обличчя гетьмана прояснилося, ожило, його очі потеплішали,

на устах появилася приваблива усмішка, він притягав усіх до себе, навіть канцлера Піпера. Всі

були як не захоплені, так раді такому гостеві й союзникові. Король також. Король сміявся. Не

тою усмішкою Мефіста і дитини, котра іноді найвірніших генералів доводила до розпуки, а

сміявся щирим, несилуваним сміхом, аж присідаючи на своїх високих ногах. Гетьман жартував,

сипав дотепами, в головній королівській кватирі був ніби старий, добрий знайомий. Особливо

тішився король, коли гетьман творив нові латинські слова, щоб виповісти ними нові поняття і

назвати предмети, котрих ні старинні римляни, ні середновічна латина не знали.

Не одному цікаво було, як гетьман стане балакати з Піпером, котрий поза політикою

інших тем не любив. Усі вважали Піпера найкращим дипломатом і хитрецем, котрому пари нема.

Та переконалися, що свій на свого натрапив. Гетьман Мазепа знав усі секрети європейської

політики не гірше від шведського канцлера, і розмова їх була навіть для короля справжнім

пиром.

Незчулися, коли маршал церемонії попросив до обіду. В дворі не було такої салі, щоб

могла помістити численне товариство. З конечності треба його було розбити.

Посередині королівського стола сів сам король, а праворуч його гетьман, а тоді вже

напереміну найвищі шведські достойники і найвизначніші з гетьманових старшин. Було їх при