Не вбивай. Батурин.

розікрали, як круки, вивозив з Батурина князь.

Їхали на возах цілі гори кожухів, свиток, контушів, делій, гунь, байбараків, усякого

мужеського, жіночого й діточого вбрання, а за ними, як зі снопами, торохтіли вози з біллям,

шнурами кріпко поперев'язувані й рублями згори попридавлювані, щоб не губилося те добро по

дорозі. А на дальших возах, телігах, мажах тисячі пар чобіт, юхтових, грубо кутих і сап'янців

жовтих та червоних без підківок, бо їх здебільшого салдати, збираючи цей крам на купи, до своїх

кишень поховали, черевдки з тонкими підошвами оксамитні й мешти шовкові, а далі всілякі

пояси, хустки, скатерки, занавіси, звої полотна й постави сукна, стільки того, що можна б кілька

ярмарків великих заповнити, можна б одягнути і прибрати кілька міст, хоч би й на яке велике

свято. І меблів, і посуди не залишив князь. Усе, що могло пригодитися, що мало яку-небудь

вартість, забирав світлійший із собою. Його в Батурині не треба. Батуринцям уже нічого не

треба, їх трупи лежать голі, обдерті, німі. Не треба крукам добиратися до тіла. Вовки не

потребують роздирати чобіт. Легше пообжирають тіло аж до костей. Коли б був час, світлійший

казав би розкопати город, бо, мабуть, не одно в землю позакопували міщани. Та йому спішно. І

так забарився довго. Щоб не сердився цар.

Що кращого й ціннішого — перські коври й турецькі макати, срібну посуду й соболеві шуби

світлійший велів зібрати на окремих, шкіряними будами понакриваних возах. Вони під сильною

ескортою їдуть. А посередині скрині з гетьманськими скарбами. Їх добре треба мати на оці, бо

салдати, а навіть офіцери "боліє клоняться к лакомству і карману, нежелі к службє". Не треба

доводити їх до гріха.