Не вбивай. Батурин.

І молився дід, щоб Господь не велів йому вмирати з прокльоном на устах, лиш позволив з

надією в душі відійти з цього світу. Він чесно прожив на ньому сотню літ, не жалував трудів, не

жахався ні ран, ані мук, витривало боровся за волю і за славу. Не доведи, Господи, щоб після

того, що сталося з Батурином, народ показав себе негідним найвищого добра, своєї славної

держави. Не доведи, щоб він у засліпленню, мов у сліпоті, тривав, не розбираючись, де вороги,

а де приятелі його, щоб він зраджував провідників своїх. Був би це гріх важкіший від усіх гріхів

наших, за який прийшлося б нам покутувати довго, може, століттями цілими. "Господи! Жизні і

блага подателю, не опускай нас".

Московські караули понасували комніри на вуха, повпихали змерзлі руки в рукави, з

острахом спозирали на цвинтар.

— Страшно, брат!

— Страшно...

ГАРМАТИ

Біля кождої гармати два щонайсильніші драгуни, як кати. В кождого в руках молоти

двопудові. Диво, як їх чоловік може двигнути.

Підносять, жили їм набігають, як посторонки, обличчя наливаються кров'ю... у-ух!

Молоти, як удари грому, в дула гармат валять, гармати здригаються і дзвонять, як на

соборах щонайбільші дзвони. Ще голосніше, гучніше, тривожніше.

Ніби рятунку благають. Ніхто на рятунок не йде. Хоробрий гарматний осаул Кенігзен,

побачивши, що Батурин пропав, даром дожидався, коли разом із замком полетить до неба.