Не вбивай. Батурин.

доказом нинішнє поведення Петра Павловича. Чоловік здоровий і при повному умі чогось такого

ніяк зробити не може!..

— Князю! — пробував йому перебити Скорін, але князь обернувся наглим зворотом, став

біля стола, ліву руку опер на нім, а праву випрямив в напрямі дверей.

— Проч мені з очей! — гукнув, аж усі, що були в салі, присіли і зі страху дух в собі

заперли.

Розуміли, що це рішаюча хвилина. Дві вдачі, два світи стиралися з собою. За одним була

правда, а за другим — сила. Один боровся за право людини, другий — за право поневолювати

її... Котрий з них побідить?

Скорін випрямився, як струна, кинув, собою вперед, зробив два кроки в напрямі стола і

став.

— Князю! Так дальше не можна. Доволі того, доволі!

— Проч! — повторив князь, показуючи дальше на двері.

Скорін глянув на князя поглядом, повним жагучої погорди, повернувся і — вийшов.

Ніхто не дивився за ним. Всіх очі прилипли до блискучої рід брильянтових перстенів руки

світлійшого. Тая рука в міру того як Скорін наближався до дверей, опускалася все нижче. А коли

двері замкнулися за Скоріним, упала на стіл.

Князь Меншиков відітхнув свобідніше.

Побіда була за ним.

Сів і почав щось писати на листах грубого, зеленавого паперу гусячим пером,