Не вбивай. Батурин.

своїми, для власного вжитку придуманими карлючками.

— Нам треба переслухати ще одну персону, — почав, відсуваючи папір, — і то жіночого

роду, не з простих жінок, а Мотрю Василівну, доньку покійного Василя Леонтійовича, котрого

несправедлива смерть хай упаде на чорне сумління хитрого зрадника Мазепи. Як вам відомо,

панове, отся Мотря Василівна не була чужою гетьманові Іванові Степановичеві, і якщо вона

справді женщина такого ума, як про неї говорять, то треба нам сподіватися, що від неї одної

довідаємось більше, ніж від усієї тієї чорної товпи.

І світлійший казав покликати Мотрю Василівну.

— Якщо вона недужа, то можна її тут принести з ліжком, двері доволі широкі.

Суд поправився на своїх кріслах. Мимохіть кожний глянув на свої чоботи, пригладив

штани і поправив пальцями волосся. В салю внесли Мотрю Василівну, відому широко й далеко

із казкових маєтків, із фантастичних пригод, аж до смерті безталанного батька включно. Всі були

цікаві, як вона буде поводитися перед судом і які відповіді подасть. Не менше цікаво було, як

світлійший переслухуватиме тую паню, чи так, як козаків і батуринських міщан, чи політичніше.

Знали, що світлійший дбав про славу чемного й добре вихованого чоловіка, як звичайно дбають

про неї доробкевичі.

Внесли ліжко. На нім лежала Мотря. Була накрита по саму шию, очі повіками накрила. Дві

хвилі темного волосся спливали по подушках.

Дивно вражала та жінка серед гурту мужеських грубих облич, так дивно, що навіть

світлійший, бачилося, забув язика в роті. Дивився і не знав, що йому робити. Гукати своїм