Не вбивай. Батурин.

звичайним способом не хотів, але й надто вважливо поводитися теж — ні. Він же тут пан життя і

смерті усіх, отже, і її. Як велить, так і буде.

— Ви, Мотря Василівна, Василя Леонтійовича Кочубея донька, а дружина Івана

Чуйкевича, гетьманового канцеляриста? — спитав голосом різким, але спокійним, без тону

зневажливого і злобного.

— Я Мотря Василівна Чуйкевичева, — почувся тихий, але виразний голос.

— Будь ласка, розкажіть нам, що знаєте про виїзд бувшого гетьмана Івана Степановича

Мазепи. Куди і з якими намірами він від'їхав. Вичисліть, хто був при йому, і загалом, будь ласка,

говоріть усе, як на суді.

Мотря порушилася на ліжку.

— Знаю, коли гетьман від'їхав, бо при від'їзді його з двора була, а на решту питання

дозвольте мені не відповідати.

Князь Меншиков посунувся зі своїм кріслом в напрямі Мотриного ліжка.

— Я, ласкава пані, не дикун, знаю, які вважливості гідна жінка тої "кондиції", що ви, та ще

недужа. Але бувають випадки, коли ця чемність мусить уступити перед обов'язком. Моїм

обов'язком вимагати від вас точної відповіді на раз поставлене вам питання.

— А моїм обов'язком, князю, мовчати.

— Позвольте пригадати вам, що тут не салон ясновельможного пана гетьмана, а тільки

судова кімната, значиться, місце, котре нас звільняє від кавалерських, так милих нашому

мужеському серцю обов'язків супроти гарних жінок, вкладаючи на нас натомість єдиний та