Горів їх рідний город, підпалений руками своїх власних мешканців. Ця гадка збільшувала
грозу пожару. Не могли освоїтися з нею. Коли б ворожі стрільна підпалили дахи і стріхи
батуринських будинків, старих, дорогоцінних стариною, і новіших, побудованих чималою
витратою труду та гроша, так це було б звичайне та природне, а так...
Хвилину стояли на кам'яних сходах, щоб привикнути до того, що нараз побачили перед
собою. Долонями заслонювали очі. Іскри летіли на них. Струшували їх з волосся і з одежі. Дими
спиняли віддих. Задуха била з города, як з велетенської печі. Чути було тріск, ломіт, гук.
Валилися дахи й димарі. Поломінь притихала на хвилину, то знов з більшою силою виривалася
з хат і домів, крізь челюсті обезвічених вікон, і крізь вирвані двері й огненними язиками,
червоними хвилями, гарячими стовпами підлітали вгору. до хмар, до сонця, до самого Бога, як
самопальная жертва, як автодафе. Зробилося гарячо, немов це не пізня осінь, а літнє полуднє.
У воздусі, як огненні птахи, літали ґонти, горючі тріски, відірвані від вікон, дівочими руками так
пильно й гарно мережані й вишивані занавіси. Горючі книжки вискакували вгору, високо понад
дерева, розтвиралися і, як червоні вірли, втікали від пожежі.
— Ходім! — сказала Любов Федорівна, притулюючися до доньки.
— Куди? — питала її Мотря. До нашого двора.
— На замковім подвір'ю?
— Ні, до нового. Ходім.
За димами не бачили дороги. Пожар знівечив план міста Пускалися в добре їм відому
вулицю, котрою проходили не раз, і мусіли завертати в другу, бо тамтою ніяк було пройти
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 562. Приємного читання.