— Та ще слухай і затям собі добре. В нашім саді, від головної дороги біля третьої стежки
направо, від третьої липи кроків двадцять і три закопаний мій клад: золото й дороге каміння і
дещо дзвінкого гроша. Якщо Господь покличе мене на свій суд, а тебе оставить живою, добудь
його. Оздоби церквам і бідним роздай, по половині, а гроші поклади в гетьманський скарб.
Скажи, це на потреби державні, нашої, Української держави. Завинила я перед нею багато,
може, хоть малу частину того довгу сплачу. Совість не дає мені спокою. Не знаю, хто гетьманом
буде, чи залишиться Іван Степанович, чи виберуть нового. Хто б не був, скажи, що Любов
Федорівна вітає його й бажає йому всякого добра, щоб жив і регіментував Україні на славу.
— Що це ви, мамо? Відженіть чорні думки. Обом нам небезпека одна. Як згинемо, то
згинемо обі.
— Я стара, мені все ближче до смерті, ніж тобі, тому й готуюся до неї. От, може, за
хвилину побіжиш куди, до хорих, або на мури, може, й не побачу тебе, тому й говорю. Не забудь,
доню, не забудь!
І мати обіймила доньку, пригорнула до грудей й зимні уста притулила до її гарячого
обличчя. Цілувала. Довго, сердечне, за всі часи. Материнська любов, здержувана гордощами
великої і багатої пані, впоминалася тепер, в цей тривожний мент, о свої потоптані права. Нараз
вся мебель спалахнула червоною луною. В городі почувся шум, луск і крик. Мотря кинулася до
вікна. Глянула й закрила його важкою занавісою.
— Побіжу, довідаюся, що там таке, не тривожтеся, мамо!
Побігла. Любов Федорівна осталася сама. "Певно, москалі здобули Батурин", — прийшло
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 560. Приємного читання.