за них, приказує, бажає— будує державу. В нас не те... І — в нас нема держави...
Поступила до лічниці. обійшла ранених і хорих, козаків і міщан, котрих було чимало, бо
почався перестріл і все нові жертви приносили. — аж утомлена повернула на замок і зайшла до
мами.
Любов Федорівна порядкувала своє добро й перебирала папери. Руки її дрижали, жмутки
сивого волосся спадали на бліде, на цей раз не підмальоване обличчя. Це вже не була колишня
Кочубеїха, горда і невгнута, це була друга жінка. Мотря глянула на неї, і в її серцю озвалася
любов доньки до мами. Так. — це була її мати, бідна й терпляча, але куди ближча, ніж колишня,
сильна й своєвільна.
Мовчки припала до її руки.
Любов Федорівна другою рукою пригорнула її до себе і погладила по голові.
— Доню. — ледве вимовила тихо.
Перший раз у життю почула це слово Мотря.
— Мамо. — відповіла, цілуючи руку. від котрої стільки кривди зазнала.
— Не гніваєшся на мене, мамо? — питалася.
— Бог мені свідком. Мотре, що ніякого гніву в серці не маю. Втратила я гордість, а
здобула доньку.
— А я — маму. — доповіла Мотря.
Наслухували, як ревіли гармати. Московські кулі не влучали ще в замок. Горою
перевалювалися, попадаючи в передмістя, з котрого люди вже давно перенеслися під крила
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай. Батурин.» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 557. Приємного читання.