Не вбивай. Батурин.

— Чекати приказів! — повторює Чечель, з мурів замку приглядаючися до рухів

московської армії.

Вечоріє. Видно ще, як човни з гренадієрами посуваються по хвилях холодного Сейму,

поміж кригами як переходять на другий берег, але не стають у боєвім строю, лиш приймаються

за роботу коло відбудови моста.

П'ятьох сердюків вертаються до замку, закочують туди також шість гармат, бо невідомо,

що ніч, принесе.

На мурах запалюють огні. Золотиться і червоніє вода в Сеймі. Здвоюють варти не лише

на замку, але й кругом города, пильнують, щоб ворог не перейшов Сейму і не вдерся з другого

боку в Батурин.

Ніч.

Хоч як бистрі козацькі очі, від ворога не встережешся. Суєтяться гренадієри на лівому

березі Сейму, недалеко замку, чути луск їх сокир і бердишів, плюскочуть весла. З правого

берега човни довозять будівельний матеріал. Направляють міст. До рана може бути готовий. По

ньому перейде піхота, перекотяться гармати, кавалерія перепливе вбрід, її небагато, при облозі

города вона потрібна хіба для зв'язку і для штафетів та для патруль. Нарано пічнеться облога.

Ніч тривожить людей. Слабне бадьорий настрій, зникає завзяття. Не одного сон морить.

Хочеться де-небудь голову приклонити і спати, хоч годину, хоч дві, щоб забути про все, щоб

нових сил набрати, а там хай буде, що хоче, — раз мати родила.

Міщани гуртками на майданах стають, перешіптуються.