Не вбивай. Батурин.

Два ворожі гуртки, — поміж ними Сейм. Козаки долоні до уст прикладають, кричать, та не

те, чого сподівалися москалі:

— Куди йдете, — гукають, — куди? Як силою підете, то пічнемо вас бить.

Руками показують на тих шість гармат, що свої дула витягнули в напрямі царської армії.

— Здавайте город! — летить з правого берега Сейму на лівий. — Не остоятись йому.

Дивіть, які наші сили!

— За нами правда і Бог, — відповідають козаки. — Не йдіть!

— Так присилайте до нас двох-трьох чоловіків на розмову, — прохають москалі.

— Не люба нам розмова з вами, не хочемо її, ще раз говоримо, не йдіть, а то будемо

бить!

— Гетьте, свинячі рила! — доповідають з валів.

— Чого лізеш, москва? Давно не бачили вас, бісові діти! Вертайте в свої болота, кацапи.

— Пашол вон, пашол!

Штабс-капітан з капралами вертають до армії, переповідають свою розмову з козаками.

Москалі бачать, що це звичайний грець, щоб на якийсь час відтягнути вороже "дійствіє".

Меншиков дає приказ відбудовувати мости, хоче переправлятися через Сейм.

Спускають два здорові човни, вскакує до них 50 гренадієрів і відчалюють від берега.

На замку помітний рух. Обложенці не знають, що робити. Не хочуть перші починати бою.

Хто першим стрілить, бере відповідальність на себе.

— Не стріляти, не стріляти! — гукає Кенігзен.