Не вбивай. Батурин.

Диякон завзятий чоловік. Відколи гетьман з Батурина поїхав, ніхто не знає, коли він спить.

Все на ногах, ходить, заохочує, кріпить. Донька біля нього. Весь Батурин знає її, гарна й

відважна. До Мотрі забігає. Тепер вони подруги, все вдвійку.

— Диякон, наш диякон іде!

Диякон батуринців знає, як батько своїх дітей. Здалеку відчуває їх пригноблений настрій.

— Чого ж ви так посоловіли, люди? Ще бою не було, а ви вже ниєте зі страху. Це не по-

козацьки. Підождіть, вранці заревуть гармати, веселіше буде. В мене вже тепер долоні

сверблять, а вам страх. Чого? Раз мати родила, раз треба вмирать. Коли б лиш чесно, щоб без

сорому предстати на страшному суді. Погадайте, скільки душ дивитиметься на нас. "Як ви

Батурин боронили?" — спитають. Вважайте, щоб не важко було дати отвіт. Господь не одного

гріха простить тому, що чесно вмре. А яка ж чесніша може бути смерть, як не в обороні

батьківщини своєї перед антихристовим зазіханням? Антихрист на нас іде, бороніться, діти, не

пускайте його!

В батуринців вступає дух. Молодші і в пекло пішли б за ним. Його слово велику силу над

ними має. Але в старших все-таки тяжко на душі.

— Великі дуже сили москаль привів.

— У Бога більша сила. Буде, як він дасть. Давид Голіафа побив, тільки віри не тратьте.

Знаєте, як казав Христос: коли б ви віри за макове зерно мали, то сказали б горі: рушся — і гора

рушилася б з місця. Віра — велика річ!

— Буде, як Господь дасть. Коли б тільки гетьман не забув про свій Батурин.