Не вбивай. Батурин.

чотири роти, рота на стільки ж плютонів. На чолі полку полковник, за ним його помічник,

баталіонами проводять майори, ротами капітани, плютонами капралі. В кождім полку одна рота

гранадієрів, високих, сильних, їх пізнати по шкуряних касках і по ручних бомбах, котрими мають

кидати в неприятеля.

Головна сила — піхота: каптан із зеленого сукна по коліна, з мідяними гузиками й

червоними "обшлагами", на ногах панчохи й черевики з мідяною пряжкою або високі чоботи, на

голові низька трикутна шапка. Козацьких частин у Меншикова не видно, але все-таки

попадаються і козацькі контуші й круглі мазепинські шапки.

Це ті, що запопадають ласки світлійшого і ведуть його на свою власну резиденцію,

зацитькуючи свою совість тим, що гетьман зрадив.

Побачивши рух у царському війську, обложенці висилають пятьох сердюків.

Полки звільняють ходу. Помітний рух офіцерів до кватири команданта, що стоїть у хуторі

ген за Сеймом, і від нього до війська.

Частини спиняються, стають. Москалі гадають, що батуринці перестрашилися їх великої

сили й посилають своїх людей для переговорів з князем.

Штабс-капітан з кількома капралами підходить до самого Сейму так, що козаки можуть

розглянути їх пузаті обличчя, а вони бачать, з яких полків і з яких сотень бунтарі.

В московській армії радість. Облога — річ важка, може й довга, а може й безуспішна, бо

шведи за плечима, найкраще було б, коли б мазепинці город здали. Погуляли б царські люди!

Батурин багатий, а батуринки гарні, як мальовані.